Село Нова Басань лежить на трасі Київ-Суми, де жвавий автомобільний потік. У 2022-му тут замість цивільних автівок поїхали ворожі колони. Дорогу ремонтували напередодні війни: місцеві дивуються, що вона витримала рух ворожої техніки.
У центрі є парк, де можна за пам’ятниками читати історію села. У граніті відзначили священника Матвія Полонського, загиблого у Другу світову Івана Дяченка, події тієї війни, АТО… А навесні біля місцевого храму відкрили Алею слави з портретами загиблих захисників російсько-української війни. Це люди, які народилися або жили в громаді.
Через дорогу – зображення ще двох військових. Вони з інших громад, але загинули тут під час бою. Крім стендів на їхню честь перейменували й вулиці.
За даними відділу освіти, культури, сім’ї, молоді та спорту Новобасанської сільської ради, який займається тут питаннями меморіалізації, окрім військових, на території Новобасанської громади загинуло 20 цивільних людей за час окупації. Ще один чоловік підірвався на міні вже після звільнення області. Шістьох мирних чоловіків розстріляли 27 лютого у Старому Бикові. Їхні тіла кілька днів лежали на місці вбивства в закинутій будівлі на околиці.
Вона й зараз стоїть, поросла травою. Мама убитого тут цивільного Богдана Гладкого – Вікторія Вовк – ділиться, що незабаром у селі мають встановити стенд з іменами та біографіями закатованих. Жінка демонструє макет майбутнього стенду в телефоні.
“Я приїздила на відкриття Алеї у Нову Басань. Мене не запрошували персонально: просто дізналася про подію і вирішила відвідати. Там зачитували імена всіх жертв – і військових, і цивільних. Знаю, що голова громади, депутати приїжджають на кладовище в роковини смерті, кладуть квіти. Нас не запрошують, вони самі це роблять. Звісно, хочеться, щоб пам’ятали про сина, що він тут жив і як загинув”, – зі сльозами каже Вікторія Вовк.
У 2024 році правоохоронці повідомили про підозру російському військовослужбовцю, який, за версією слідства, у Старому Бикові забирав і відводив чоловіків на місце, де їх убили. Проте слідчі не встановили, чи причетний він до катувань та розстрілів. Мама Богдана Гладкого на заочний суд не їздила.
“Його ж (звинуваченого російського військового. – Авт.) не буде, чого туди їхати? Якби ж він був у залі суду, щоб в очі подивитися, то ми, думаю, усі б приїхали. А так повістки приходили, але я написала заяву, щоб розглядали без мене. Тому я навіть фото його не бачила. Про інші суди щодо цього злочину мені невідомо”, – зауважує матір.
Начальник відділу протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Чернігівської обласної прокуратури Кирило Пугачов розповів, що наразі цю справу розглядає суд. Також триває досудове розслідування щодо встановлення осіб інших російських військових, які причетні до цього злочину.
Усі розстріляні в Старому Бикові чоловіки поховані на місцевому кладовищі в одному ряду. Попри спеку, він потопає у свіжих квітах. Чотири однакові пам’ятники встановили на третій рік після трагедії. Сім’ї Богдана Гладкого та Олександра Могирчука зробили це в перший рік.
Ольга Явон 27 лютого втратила двох синів – Ігоря та Олега. Жінка каже, що російські військові забрали їх, коли хлопці поверталися додому з дачі, де годували собаку.
“Звісно, треба, аби вшановували, пам’ятали… Але синів мені жодне вшанування не поверне. Хто ж думав, що вони (російські військові. – Авт.) їх вбиватимуть. За що?”, – каже мама Ігоря та Олега Явонів.
Батько хлопців помер пів року тому. Раніше, у 2023-му, не стало мами ще одного вбитого в Старому Бикові. Селяни в розмові наголошують, що у жодного з розстріляних чоловіків не залишилося дітей. Цим вони підкреслюють трагічність події: продовження роду немає.
Ще одне місце жаху знаходиться в сусідньому селі – Новий Биків. Фахівчиня місцевого відділу освіти Оксана Мариненко проводить до газової котельні за будинком культури, де російські військові влаштували катівню. Оксана каже, цивільних туди звозили не тільки з Нового Бикова, а й з навколишніх сіл. Над ними знущалися, кількох людей розстріляли.
Зараз частина прибудови зруйнована. Поруч на ще одній будівлі зберігся малюнок. Оксана Мариненко звертає увагу: його залишили російські військові. Цивільний чоловік директорки місцевого дитячого садочка Наталії Єрмак теж був у полоні в цій катівні. Жінка в подробицях розповідає про пережите, про чоловіка, про його старі та нові хвороби після полону, важкий психологічний стан. А після кількох хвилин роздумів щодо місця катувань приходить до висновку: будівлю треба зберегти як нагадування про воєнні злочини росії.
“Її б (котельню, де була катівня. – Авт.) якось вписати в простір. Хай діти, онуки знають, що тут було… Мені подобається, як у Новій Басані: на кожну подію якийсь камінчик стоїть – “афганцям”, Шевченку, ще комусь. І в нас хай би так… Та починати, я думаю, треба з уваги. Обійти виживших у катівні, родичів убитих і спитати: як вони живуть, чого потребують? Цивільні не гуртуються між собою, кожен у своєму горі”, – міркує Наталія Єрмак. І додає, що сама ініціювати збереження будівлі не готова. Зараз жінка має вирішувати бюрократичні питання: допомагає чоловікові з оформленням документів щодо інвалідності.
Наталія Найдюк
Джерело: Печера інфо
