Ім’я Петра Яцика посідає особливе місце в історії українського меценатства. Підприємець українського походження, він став одним із тих небагатьох, хто, за влучним висловом Євгена Чикаленка, любив Україну не лише «до глибини душі, а й до глибини власної кишені». Його життєва філософія ґрунтувалася на простій, але глибокій істині: справжня цінність людини вимірюється тим, скільки вона віддала іншим.
Петро Дмитрович Яцик народився 7 липня 1921 року в селі Верхнє Синьовидне на Сколівщині в селянській родині. Він був первістком і дуже рано подорослішав: у 14 років втратив батька і змушений був узяти на себе відповідальність за матір, двох сестер і чотирьох братів. Цей ранній життєвий досвід загартував його характер, навчив працьовитості й відповідальності.
Після Другої світової війни доля закинула Петра Яцика до Канади. Його шлях до успіху був непростим — він працював на різних роботах, доки не став на ноги й не заснував власне будівельне підприємство. Завдяки наполегливості, чесності та глибокому розумінню справи Яцик досяг значних фінансових успіхів. Водночас він завжди пам’ятав про своє українське коріння і вважав за обов’язок підтримувати українську культуру, науку та освіту.
Першу пожертву в розмірі 1000 доларів Петро Яцик зробив на початку 1960-х років. Відтоді меценатська діяльність стала невід’ємною частиною його життя. На популяризацію українського слова, думки та культури у світі він витратив мільйони доларів. Загальна сума його пожертв на українські інституції в західному світі перевищила 16 мільйонів доларів.
Петро Яцик був одним із ключових спонсорів Інституту українських студій Гарвардського університету, Енциклопедії українознавства, Центру досліджень історії України імені Петра Яцика при Альбертському університеті в Канаді, Українського лекторію в Лондонському університеті, фондів при Торонтському університеті та Канадському інституті українських студій в Едмонтоні. Завдяки його внеску в 750 тисяч доларів було відкрито спеціальний український відділ в Інституті імені Гаррімана при Колумбійському університеті.
Коштом мецената побачили світ численні наукові праці з історії України, економіки, політології, медицини та етнографії. Серед найвизначніших проєктів — переклад англійською мовою «Історії України-Руси» Михайла Грушевського, що відкрив світові глибину й масштаб української історичної думки.
Особливу увагу Петро Яцик приділяв молоді. Завдяки його підтримці сотні студентів з України отримали можливість навчатися в університетах Європи, США та Канади. А започаткований у травні 2001 року Міжнародний конкурс знавців української мови став унікальним явищем: за роки його проведення кількість учасників сягала п’яти мільйонів людей з понад 20 країн світу.
Попри величезні статки, Петро Яцик залишався людиною скромною і невибагливою в побуті. Він не прагнув розкоші, не мав «мільйонерських» замашок і вірив, що справжнє багатство — це тепло, любов і добро, які ти даруєш іншим.
Петро Яцик мріяв бачити Україну сильною, процвітаючою державою, а її громадян — заможними й щасливими. Його життя стало прикладом того, як особистий успіх може і має служити розвитку нації. Про цю непересічну постать надзвичайно цікаво написав Михайло Слабошпицький у книзі «Українець, який відмовився бути бідним». Історія Петра Яцика — це історія віри в Україну, яка й сьогодні надихає і дає надію.
Джерело: Ukrainian People Magazine
