З професійною швачкою Оленою Д’якун нас, як то кажуть, звела доля. Потрібно було підшити рукави светра, які “виросли”. Як з’ясувалося, не кожне ательє Ніжина готове взятися за таку роботу. А викидати улюблену річ ну дуже не хотілося! За порадою “сарафанного радіо” звернулася до пані Олени. І не пошкодувала. З того дня минув майже рік. За цей час доводилося замовляти послугу в Олени В’ячеславівни неодноразово. І щоразу підприємиця справлялася з роботою на “відмінно”.
Завжди привітна, усміхнена, але дуже скромна – автору цих рядків довелося докласти чимало зусиль, перш ніж вона погодилася на розмову.
Виявилося, свої професійні навички Олена Д’якун відточувала в Ніжинському академічному українському драматичному театрі імені М. Коцюбинського. Сім років шила костюми для вистав.
“Пам’ятаю як зараз: працевлаштувалася я в театр в середині грудня, а на березень була запланована вистава “Господиня заїзду”. Це один із найвідоміших творів засновника італійської комедії Карло Гольдоні. В основі сюжету історія про вродливу господиню заїзду Мірандоліну, котра з легкістю одне за одним підкорює серця чи не усіх постояльців-чоловіків. Уявляєте: Італія, 18 століття? Одяг персонажів мав відповідати епосі, а це камзоли, сорочки, старовинні сукні, спідниці, чепчики. За доволі короткий проміжок часу ми з напарницею Нелею пошили понад 100 одиниць одягу. Це було моє “бойове хрещення” у театрі“, – розповідає героїня нашої оповіді.
Творча натура Олени проявилася ще в дитинстві. Бабуся Катерина вчила внучку в’язати і вишивати. Але їй подобалося шити. Оленка постійно щось майструвала з клаптиків тканин. Була сама собі дизайнеркою, закрійницею і швачкою. Першими моделями талановитої дівчинки стали ляльки, яких вони одягала за “останньою модою”. Згодом Оленка записалася на гурток в’язання. По закінченню школи юна майстриня пішла вчитися на швачку до Ніжинського ПТУ №2. Ось так захоплення дитинства переросло у професію.
Розпочинала юна майстриня із замовлень на дому. Клієнтами швачки-початківиці були переважно знайомі та сусіди. Справжній професійний досвід набувала, коли працевлаштувалась в одне з ніжинських ательє.
“Особливо моє захоплення стало в нагоді в 1993 році, коли народився старший син Ярослав. Тоді важко було знайти якісні речі. Я шила йому штанці, сорочечки, шортики, до заходів – костюмчики. Залюбки робила поробки в дитячий садок. Під рукою завжди був набір цікавих дрібничок: ґудзиків, гачків, стрічок.
Згодилися мої навички, коли в родині підростали молодші діти: В’ячеслав і Софійка. І знову я шила дитячі речі, майструвала поробки у дитсадок. До того ж, донечка постійно була ведучою на заходах і кожного разу виступала в новому костюмі. Софійка просто сяяла від щастя”, – зазначає героїня нашої оповіді.
Два роки тому професійна швачка Олена Д’якун вирішила започаткувати власну справу. Але довго сумнівалася в собі. Підштовхнув маму на цю справу старший син Ярослав, який, до речі, став військовим. Пані Олена дуже ним пишається і прислухається до його порад. “Мамо, треба завжди вірити в себе. Ти ж вдома шиєш, тому і там зможеш”, – заспокоїв син. Рішення Олени В’ячеславівни “піти у вільне плавання” підтримала вся дружна родина, яка є її опорою в житті.
“Люблю не тільки своїх дітей. Невістки Вікторія і Лоліта для мене теж як донечки. А онучок Марк все літо зі мною. Так би мовити, на підхваті: принесе води, позамітає, викине сміття. Він – найперший мій помічничок!” – не нахвалиться жінка.
Спочатку було важко, зізнається пані Олена, бо в драмтеатрі була стабільна робота і зарплата, а тут треба було самій подбати про те, як сплатити оренду та податки. Переживала: чи вийде? Чи з’являться клієнти?
Як з’ясувалося, новоспечена підприємиця переживала дарма. Поступово, крок за кроком, “набила” власну клієнтуру. Спочатку це були знайомі, потім запрацювало “сарафанне радіо”. На сьогодні ФОП Олена Д’якун має безліч вдячних клієнтів. Вони завжди вітають її з днем народження, подарували величезну квітку в горщику.
От і під час нашого спілкування навідалася чергова клієнтка. Молода жінка. Просила пані Олену підігнати сукню за розміром. Поміряла вже готовий виріб. Покрутилася біля дзеркала. “Ви – чарівниця! – пішла задоволена.
“Щиро радію, коли людям подобається моя робота. Якось тепло стає на душі”, – усміхається підприємиця.
Пані Олена може зробити все, що тільки “бере” швейна машинка: штори, тюлі, простирадла, тапочки, косметички, сумки. А ще тенти на машини і намети. Працює з будь-яким матеріалом: шкірою, шерстю, шовком і навіть – брезентом. Зараз, під час війни, збільшилася кількість саме таких замовників. А ще у військових часто ламаються замки на куртках. Переважна частина клієнтів просять підігнати річ під себе. Приміром, купили джинси в універмазі або на ринку – відразу прийшли і підрубили. Ціни в підприємиці О. Д’якун помірні. Головне – що людей якість роботи влаштовує!
Кількість клієнтів не залежить від пори року або дня тижня. Інколи трапляються до 15 замовників на день. Пані Олена старається обслужити людину максимально швидко, адже не кожен має можливість їздити туди-сюди. Інколи клієнту достатньо трішки прогулятися, щоб його річ була вже готова. Трапляється, що людина в очікуванні замовлення нікуди не хоче йти. Тоді пані Олена пропонує їй каву та свіженьку випічку, яку приносить з дому.
“У разі потреби забираю роботу додому. Там є власний цех: оверлоки, швейні машинки різних модифікацій. Інколи настільки захоплююся роботою, що забуваю про все. До тями мене приводять сусіди, які починають бити у стінку, бо вже пізня година, – сміється. – А взагалі я щаслива, що завдяки покликанню знайшла своє місце в житті“.
Вероніка Грицова
