Багато друзів, побратимів та земляків прийшли провести його в останню дорогу. Віддаючи останню шану воїну, люди ставали на коліна, схиляючи голови.
Найтяжче було дивитися на матір у візку, яка втратила найдорожче — свого сина і свою опору в житті. У цей час у небі гримів бій з ворожим шахедом нагадуючи нам, що війна триває, і що ціна нашої свободи щодня надто висока.
Ігор Ісаков народився 4 липня 1981 року й усе життя прожив у рідному Ніжині.
Добрий, щирий, завжди готовий простягнути руку допомоги. Люблячий син, брат, батько й друг.
Коли у 2022 році ворог напав на Україну, Ігор без вагань став до війська.
Він залишив роботу, дім і став на захист своєї землі та свого народу.
Його шлях обірвався 15 серпня 2025 року на Донеччині під час виконання бойового завдання.
У нього залишилася маленька донечка, якій лише сім.
Вона більше ніколи не відчує теплих обіймів тата. Але завжди знатиме: її батько був Героєм. Він віддав життя, аби наші діти могли рости під мирним небом.
Отець Михаїл Якубів, читаючи заупокійну молитву, сказав такі слова:
“Війна між добром і злом триває. Ми клянемося перед пам’яттю наших воїнів, перед пам’яттю Ігоря, що ми не здамося. Ми житимемо у вільній Україні, молитимемося українською мовою і збудуємо світлу державу. Щоб над нашими головами літали не ворожі шахеди, а голуби миру — голуби перемоги.”
Схиляємо голови у вдячності й скорботі.
Вічна пам’ять Ігорю Ісакову.
Олена КРЕСАН
