5 грудня Україна відзначає День волонтера — свято тих, хто за покликом серця робить більше, ніж може; тих, хто не чекає подяки, а просто щодня творить добро.
Волонтери — це люди, завдяки яким країна стоїть. Це ті, хто підставляє плече там, де важко; ті, хто поєднує людей для спільної боротьби проти ворога, ті, хто не зупиняється навіть тоді, коли виснаження здається неминучим.
У Височанський та частково у Борзнянській громадах з 2022 року працює 6 команд, п’ять «Незабудок»: Галайбинські, Височанські, Новомлинівські, Головеньківські, Забілівські, та Великодочинська команда «Берегиня». Вони працюють під вмілим керівництвом непосидючої організаторки, волонтерки, активістки Ірини Мисник.
“Берегиня” — невтомна команда жінок, які щодня своїми руками зберігають життя наших захисників. Їхня праця — це тиха, але незламна боротьба за кожного, хто на передовій. Це молитва за воїнів, що вплітається у сіточку. Це віра, що перемога буде — бо роблять вони все, що можуть, і навіть більше.
У червні 2022 року, коли війна особливо гостро нагадувала про свою жорстокість, у Височанському СБК з’явилася справа, що об’єднала серця й руки людей — плетіння маскувальних сіток для українських захисників. Уже 16 липня там народилася перша маскувальна сітка, що стала символом підтримки й невтомної праці небайдужих людей. Коли було запропоновано працівникам культури долучитися до цієї справи, ніхто не вагався — усі одностайно погодилися. На той момент працівники будинку культури перебували на простої, тож саме вони першими стали до плетіння. Згодом до височанців приєдналися і жителі сусіднього села Велика Доч під керівництвом Вікторії Голосової, завідувачки Великодочинського сільського клубу. Спочатку кожен день, мов на роботу, «берегині» їхали велосипедами до Високого. Не було чим плести — плели з того, що знаходили. З усіх навколишніх сіл звозили непотрібну постільну білизну, старий одяг. Часто речі були брудними, із запахом, але саме така тканина найбільше пасувала за кольором до маскування. Працівниця Височанського СБК Олена Ковпинец не вагалася — забирала увесь той одяг додому, прала та готувала до роботи. Так і працювали — хто різав тканину, хто вплітав її в сітки, хто робив заготовки на кікімори та кавери-бабайки.
До доброї справи долучалися і діти — вправно розплітали мішки на нитки, готували матеріал для кікімор та “бабайок”, а багато учасників волонтерського осередку брали роботу додому й приносили вже все готове для подальшої роботи.
Згодом дівчата з Великої Дочі організували власний осередок у сільському клубі — там плели масксітки, кавери, заготовки на кікімори та інше.
Чоловік Вікторії Анатолій Голосовий, виготовив рамку для сіток. І близько 20 жінок односельчан різного віку збирались у сільському клубі, потроху допомагали і діти шкільного віку. В середньому за один день виплітають одну сітку 4*6 , а плетуть 5 днів на тиждень. Пліч-о-пліч працюють Тетяна Мирна, Тетяна Люткевич, Раїса Сіра, Валентина Онопрійко, Катерина Караульна. Найповажнішою «берегинею» у команді є Тетяна Корніївна Сиплива 1936 року народження, вона ходила і нарізала стрічки, але зараз за станом здоров’я вже не ходить. Нещодавно у команді з’явився чоловік Сергій Сергієнко, який і взявся нарізати стрічки.
«Берегиня» не випадкова назва для Виликодочинської волонтерської команди. Вони не тільки плетуть маскування, а ще оберігають, моляться за кожного воїна, вкладають у кожну стрічку тепло своїх сердець, ніжність і любов. Їхня праця стала символом жіночої сили, любові до своєї землі і невтомної віри в перемогу. Сотні подяк, сувенірів і подарунків від Захисників. А кожен дзвінок – то найкраща мотивація працювати ще швидше, ще більше допомагаючи захисникам.
Волонтер – це не ім’я і не посада,
Волонтер – це просто стан душі.
Він буває надокучливим, щоправда,
Бо він скрізь допомагать спішить.
Волонтерський фронт – це теж нелегко,
Це робота, звіти та думки,
І за кожного бійця болить серденько,
Кожному аби допомогти.
Волонтер плете сітки для фронту,
Інший варить щось для них смачне,
Хтось донатить, щоби мати змогу
На ті кошти купувати все.
Тільки разом, як сім’я єдина,
Зможемо ми подолати все.
Волонтерська наша вся родина
Нехай віру в краще принесе!
* * *
Вони не плачуть біля телевізора,
На лавочках з бабами не сидять,
Плетуть сітки вони з самого літечка,
Щоб захистить від куль наших солдат.
Й кожного дня, немовби на роботу,
Ідуть жінки, щоб чимсь допомогти
Забувши про безсоння, про хвороби,
Бо хто це зробить так, якщо не ми?..
Приходять мами, у душі – тривога,
Бо десь синочки на страшній війні.
Плетуть сітки і вірять в перемогу,
І знають точно – будуть всі живі!
Вони не плачуть біля телевізора,
Бо плакати їм ніколи тепер.
І буде син матусею гордитися,
Бо в нього мама – супер-волонтер!
13.11.2022р. Незабудка
Дорога, невтомна волонтерська родино!
Спасибі вам за ваші добрі та чуйні серця, за вашу щоденну працю, коли ви, незважаючи на домашні турботи, на проблеми зі здоров’ям, на поганий настрій, йдете до своїх майстерень і майже в холодних приміщеннях плетете маскування для наших найкращих Збройних Сил України!
Хай Бог береже ваші руки, що творять допомогу, та ваші серця, сповнені любов’ю до людей і України.
Бажаю вам міцного здоров’я, невичерпної енергії, тепла в родинах і щирої підтримки тих, хто поруч.
Нехай кожна ваша справа повертається сторицею, а добрі вчинки множаться й надихають інших.
Миру вам, спокою в душі та віри, що ваша праця наближає Перемогу.
Хай доля щедро винагородить вас за все, що ви робите, а життя дарує радість, вдячність і нові сили.
Дякую вам за доброту, стійкість і велике серце.
Разом до Перемоги!
З повагою – Ірина Мисник
Спілкувалась Марина Ігнатенко
