Прочули ми, що в селі Берестовець на Ніжинщині живе Василь Дикий, який у 63 роки став чемпіоном України з гирьового спорту серед ветеранів. А ще пан Василь — непересічна особистість, має «золоті руки» і безліч захоплень.
Біля хвіртки нас привітно зустрічає господиня Євгенія Петрівна. З ходу веде до столу: «У нас так прийнято: самі сідаємо і гостей запрошуємо». Обідня перерва у подружжя Диких — це святе. Зранку встали, напрацювались, опівдні можна трішки і перепочити. А потім — знову до роботи. В селі її ой як багато!
Обійстя Диких охайне і доглянуте. На подвір’ї — чистота і порядок, квітнуть троянди. В будинку тільки деякі елементи нагадують, що колись це була звичайна сільська хатина. «Як одружилися з Василем 40 років тому, стільки щось і добудовуємо», — пояснює пані Євгенія.
Василь Іванович родом з Берестовця. Спортом захопився ще у дитинстві. Полюбляв хокей, ручний м’яч. У школі займався на брусах і турнику. «Коли вчився робити «сонечко», набив мозолі. Але мене це не зупинило, бо я впертий. Лише три хлопці на всю школу робили «сонечко». І я серед них», — по-доброму хизується пан Василь.
В армії продовжив тренування. Вперше спробував піднімати гирі, коли здавав нормативи ГТО. З ходу отримав 3-й розряд. Так і відкрив для себе новий вид спорту — гирьовий.
За освітою Василь Дикий — ветеринар. Свого часу закінчив Козелецький ветеринарний технікум. Перший досвід здобув на колгоспній фермі, де відповідав за охорону здоров’я тварин, лікування від захворювань і профілактику хвороб.
В 2005 році перейшов на роботу до Комарівської ветеринарної дільниці. Територіально обслуговував три села: Комарівку, Берестовець, Оленівку. Без вихідних і відпусток. Інколи за добу траплялося по 15-16 викликів. Багато з них нічних, термінових, бо тварина не обирає, коли хворіти або народжувати. І так — 15 років. Поки не скоротили Комарівську та інші ветеринарні дільниці.
Незважаючи на те, що пан Василь отримав пенсію як «чорнобилець» ще 10 років тому, відпочивати йому ніколи. На землі та в господарстві завжди роботи повно. Подружжя має 25 соток городу і сіножать. На виручку приходить власний тракторець з сівалками-віялками. Раніше тримали чимале господарство: двох корів, свиней, кур, індиків. Поступово поголів’я худоби зменшують, бо дедалі стає важкувато: роки даються взнаки, а доньки Надія та Ольга з родинами живуть і працюють у Куликівці — часто не наїздишся.
Пан Василь не тільки спортсмен і майстер на всі руки, є в нього й інші захоплення.
В дитинстві мріяв стати художником. Робив замальовки простим олівцем. Згодом почав використовувати масляні фарби. Під час служби в армії малював плакати, розписував дембельські альбоми, виготовляв чеканки. Викладачка Козелецького ветеринарного технікуму Валентина Вікторівна дозволяла талановитому студенту вішати свої роботи в гуртожитку. Навіть пропонувала допомогти працевлаштуватися художником-оформителем. Відмовився. Подумав, що це — не його. Зараз пан Василь до малювання повертається лише час від часу. Коли з’являються натхнення і можливість.
Поважає пан Василь і риболовлю. Позаду городу в Диких викопаний ставок. Наймали спецтехніку, запустили рибу. Пані Євгенія провела для нас невеличку екскурсію, показала їхні з чоловіком «володіння» і невелику пасіку, яка є її особистим захопленням. Природа заворожує! Навкруги — краса неймовірна. Повний релакс!
Три роки тому Василь Дикий повернувся до тренувань. Так би мовити, для здоров’я. Зайнявся бігом. В якості стадіона служило поле. А далі — з новою силою — взявся за гирьовий спорт. Раніше пан Василь їздив на тренування в Борзну, а це приблизно 15 кілометрів в один бік. Зараз в переважній більшості займається вдома. У нього — самодисципліна: тричі в тиждень після тяжкої праці береться за гантелі, штангу та гирі.
«Для мене це — відпочинок. Яким би змученим я не був, тренування не відміняю. Не діють на мене і вмовляння дружини і дітей. Бо я бачу результат роботи над собою. Це стимулює рухатися вперед», — пояснює спортсмен-ветеран.
Василь Дикий виступає у складі збірної команди «Гетьман» Борзнянської територіальної громади, яка успішно проявила себе на змаганнях у Києві, Чернігові, Борисполі. На одному з останніх турнірів спортсмен за 12 хвилин підняв гирю 299 разів. Це просто суперовий результат! На сьогодні Василь Дикий — кандидат в майстри спорту з гирьового спорту, чемпіон України серед ветеранів. На змаганнях посідає виключно перші та призові місця. Має багато нагород.
Змагання — це не тільки про спорт. А ще й про дружбу, підтримку, взаємовиручку. «Ми з командою ніби одна сім’я. На змаганнях познайомилися з представниками з Донецька, Луганська, Тернополя, Вінниці, підтримуємо з ними зв’язок. Серед спортсменів — люди різних вікових категорій. Наприклад, чемпіонат України відкривали 95-річний чоловік і 94-річна жінка. Вони вчергове довели істину: спорт не має вікових обмежень!» — зазначає пан Василь.
Ми дякуємо господарям за гостинність і прощаємося. У подружжя Диких кожен день розписаний наперед. Ось такі вони, справжні українці — працьовиті, хазяйновиті та щирі. Тільки б миру нам всім!
Джерело: газета “Ніжинський вісник”, підготувала Вероніка Грицова
