«Коли все завершиться, я прийду в клас проводити історію, розказувати про цю війну, і діти запитають: «Леоніде Вікторовичу, а де ви в цей час були, чим ви займалися?». І що я їм скажу?» – говорив він.
Залюблений в історію, намагався прищепити любов до неї своїм учням. А вони любили запитати його думку щодо тієї чи іншої події й завжди із задоволенням слухали.
Навіть у полоні він читав своїм товаришам цілі лекції з історії й обов’язково українською.
… Він пішов на війну у травні 2022-го. Родина намагалася відмовити його через вік та проблеми зі здоров’ям, проте він був непохитним: “Що я розповім дітям про неї, коли сам не воюватиму?”
22 травня з ним зник зв’язок під Лиманом, у серпні рідні побачили його на відео серед інших полонених. І все. Тільки звісточки про чоловіка й тата від тих, хто повернувся з полону.
«Кажуть: жив у камері з вашим чоловіком, тримається, розказує нам про історію. А хтось на перекличках чув прізвище. В одній із колоній навіть писали прохання, щоб йому дозволили не стояти подовгу через вік і здоров’я. Ми всі сподівалися на такі дзвінки — це була велика радість», – говорить дружина Тетяна.
Разом вони прожили 37 років Сподівалися зустріти 2024-й – чоловік був у списках на обмін. Проте… Пан Леонід помер у полоні 1 вересня 2023 року. Звістка про те, аби їхати на впізнання тіла, надійшла дружині Тетяні під час свята Останнього дзвоника.
«На фотографіях був він, тільки страшенно худий. Самі лише кістки. І ноги дуже набряклі. Впізнала його за рисами, у нього на обличчі родимка. Йдучи на війну, Льоня важив 105 кілограмів, а труна з ним була дуже легкою. Хлопці, які її несли, не певні, що там хоч 50 було…», — каже дружина.
Їй радили труну не відкривати…
Поховали пана Вчителя 8 жовтня 2024 року на Алеї Слави в рідному Рожищі поруч із могилами його полеглих учнів.
Закатований росією в полоні. Справжній український Вчитель. Справжній Герой.
Вічна шана, вдячність, слава!
Джерело: Пам’ятай, що Ти людина
