Стара Басань: кошти на вшанування цивільних жертв та пам’ятник сироті збирали всім селом

По обіді в старостаті Старої Басані, що в Ніжинському районі, немає відвідувачів. За столом у кабінеті сидить жінка у чорній вишиванці та пов’язці. Це староста Лідія Єреп. У вихідні вона поховала сина, тому робочий день коливається між згадками про нього та потребою вирішувати нагальні питання. Час від часу біля старостату зупиняються автівки. Висловити співчуття заходять електрики, медики та інші люди, що працюють у громаді, а також селяни, які не змогли бути на церемонії прощання.
“Син зник безвісти ще восени 2024 року. Вірилося, може, в полоні. Але 14 лютого був обмін тіл, серед них і синове. Нещодавно це підтвердила ДНК-експертиза. Тепер знову переживати по-новому. Ну, що ж зробиш”, – смиренно каже жінка.
Вона показує місце пам’яті, яке люди облаштували біля старостату. Між дерев поставили стенди двом захисникам – один загинув в 2014-му, а другий – в 2022 році. Незабаром там з’явиться й фото її сина. Біля стендів височіє прапор. А посередині – чорний камінь з іменами загиблих цивільних. Зворушливо, що на цю стелу складалися всім селом.

“Я написала в місцевому чаті пропозицію поставити камінь загиблим цивільним. Люди відгукнулися: хто багатший, той тисячу приніс. А пенсіонери по 50 грн скидувалися, казали, хочуть підтримати. Так само ми селом зібрали гроші на пам’ятник Володимиру Вовку – його російські військові взяли в полон і вбили в Новому Бикові. В чоловіка рідних немає, тому ми самі організували поховання та облаштування могили. Іншому вбитому – Олександру Лисаку – пам’ятник поставив товариш”, – ділиться Лідія Єреп.

Лідія Єреп розповіла, що з села російські військові забирали в полон вісьмох людей. Наприкінці березня 2022 року Володимира Вовка та Олександра Лисака знайшли вбитими на кладовищі неподалік від місця, де утримували бранців. Ще один чоловік – Микола Шаповал – помер згодом від загострення хвороб та пережитого в полоні. Тепер щоліта його дружина Людмила приїжджає на згарище, працює на городі та згадує щасливі роки подружнього життя.

“На цій лавочці ми з Колею зустрічали і проводжали ключі журавлів. Вони отут над хатою летіли. Зараз я сама тут, нема ні хати, ні чоловіка”, – з болем говорить жінка.