У Ніжині з’явилося особливе місце пам’яті та віри — Алея Надії, створена для родин військовослужбовців, які вважаються зниклими безвісти. Тут можна зупинитися, помовчати, торкнутися поглядом дорогих світлин, помолитися та знайти сили продовжувати чекати.
На чотирьох стендах встановили 71 портрет українських захисників, про долю яких досі немає звісток. Кожне фото — це чиясь історія, родина, життя, яке триває у постійному очікуванні. Алея стала символом віри та незламної надії, що всі вони повернуться додому.
Під час відкриття пролунала хвилина мовчання, після чого відбулася спільна молитва — джерело внутрішньої сили для тих, хто живе між вірою й невідомістю. Священнослужитель освятив стенди, благословивши родини та усіх, хто продовжує чекати на повернення своїх рідних.
Особливим моментом став виступ дружини зниклого безвісти захисника Максима Козинця. Її щемливі слова торкнулися сердець присутніх. Це був не виступ про скорботу — це були слова про любов, витримку і непохитну надію. Вона подякувала всім, хто підтримує родини зниклих, та наголосила: ми не здаємося, не втрачаємо віри й чекаємо на повернення наших захисників.
Алея Надії — це не лише місце пам’яті. Алея Надії — в серці кожного, хто чекає. І ми не здамося. Бо любов — сильніша за смерть. Бо надія — сильніша за темряву. Чекаймо. Вони мають обов’язково повернутися!
Марина Афон
