Анастасія – парамедикиня Ніжинської станції Е(Ш)МД, яка прийшла в екстренку у 2021 році. Сьогодні вона впевнена в кожному своєму рішенні, але свою першу зміну пам’ятає так чітко, ніби це трапилося лише вчора.
Тоді Настя щойно закінчила медичний коледж. Перша нічна зміна, перший справжній виклик. Близько другої ночі бригада отримала повідомлення: 80-річний чоловік, різка задишка, набряк легень, критично низький тиск, падіння сатурації, виражений асцит. Стан – загрозливий для життя. Необхідна негайна госпіталізація.
«Ми несли його до машини вчотирьох – я, мій напарник і двоє родичів. Було важко фізично, але найбільше – морально. Я розуміла, що від нас залежить, чи цей чоловік доживе до лікарні», – пригадує Настя.
У кареті – кисень, монітор, напруга в кожному русі. Колега коротко попередив: «Готуйся, може бути реанімація». А у Насті серце калатало так, ніби це вона бореться за повітря. Перша ніч, перший критичний пацієнт, перше усвідомлення, що екстренка не пробачає помилок.
«Думаю лише одне: хоч би довезти без реанімації… хоч би він дихав…»
І вони довезли. Стабілізували, передали лікарям. Той виклик став для Анастасії особистою точкою неповернення.
«Тоді я вперше по-справжньому відчула, що таке екстренка. І зрозуміла: назад дороги вже нема. Це – моє», – каже вона.
Такі моменти залишаються з кожним медиком назавжди. Саме вони формують справжніх фахівців – сильних, рішучих і відданих своїй справі.
Команда 103 Чернігівщини. Там, де кожна ніч – чиясь надія.
Джерело: КНП Чернігівський ОЦЕМД та МК – НТВСМ
