До Дня Української Державності, 15 липня, на Алеї Героїв у Ніжині відкрили нові стенди з прізвищами загиблих захисників. Серед них був і Юрій Миколайович Костів. У грудні йому мало виповнитися 40 років. Його життя обірвалося 14 травня 2025 року під час виконання бойового завдання по збереженню суверенітету та територіальної цілісності Української держави на Сумщині.
Ми зустрілися з дружиною Юрія Костіва, щоб послухати історію їхнього кохання і дізнатися, яким був її чоловік.
ІСТОРІЯ КОХАННЯ
Юлія та Юрій познайомилися на сайті знайомств. На той час обидва – кожен собі – мріяли про нові щасливі стосунки, бо попередні спроби були невдалими.
До зустрічі з Юрієм Юлія 16 років перебувала в шлюбі. Має двоє дорослих дітей. У Юрія сімейне життя теж не склалося, він повернувся додому, на Ніжинщину. Жив з батьками. Три роки тому їх з Юлею і звела доля.
“На першому побаченні ми пішли на фільм “Квиток до раю”. Спілкувалися так, ніби знали один одного все життя. З того часу майже не розлучалися”, – розповідає пані Юлія.
Для її дітей він став справжнім татом: люблячим, уважним, прикладом справжнього чоловіка. З Юлією, яку ніжно називав Квіточкою, вони мріяли про спільних дітей, весілля, спокійне життя після Перемоги. Якби не клята війна…
НАВЧАВСЯ НА САПЕРА-МІНЕРА
У 2024 році Юрій самостійно ухвалив рішення вступити до лав Збройних Сил України. Його вибір – стати сапером-мінером – не був випадковим. Юрій був зосередженим, витривалим, врівноваженим. Саме цих якостей потребує дана небезпечна професія.
Разом з іншими військовослужбовцями Юрій Костів проходив навчання в Чернівецькій області, Кам’янець-Подільському. На початку березня 2025 року повернувся до своєї військової частини, а вже 31 березня був відряджений до міста Суми, де продовжував захищати Україну від російського агресора. В завдання групи, в складі якої перебував Юрій, входило розмінування-замінування територій у прикордонні.
ОСТАННІ ОБІЙМИ
За чотири дні до загибелі чоловік приїхав додому. “Зробив нам сюрприз. Я навіть не здогадувалася, що це були наші останні обійми. В той момент почувалася найщасливішою жінкою у світі”, – зі сльозами згадує Юлія.
Коли він повернувся на місце служби, стіна поруч з його ліжком була в мурахах. Цей недобрий знак він сприйняв спокійно: “Нічого, приберемо”.
Перед виходом на чергове завдання Юрій написав дружині, що його не буде до ранку, щоб не переживала. Але вона не спала. Кожен його вихід на завдання – це безсонна ніч. Так сталося і того разу. Зранку, не дочекавшись дзвінка, без настрою пішла на роботу. Цілий день Юлія перебувала на зв’язку з дружиною одного з бойових побратимів.
Ближче до вечора зрозуміла: щось не так. Раптом прийшло повідомлення, що абонент у мережі. Вона телефонувала ще і ще. Але слухавку ніхто не брав. Надія танула з кожною хвилиною. Приблизно опівночі їй зателефонував командир і повідомив те, що вона так боялась почути!
Про деталі загибелі чоловіка Юлія дізналася пізніше від бойового побратима Віталія. Він розповів, що під час бойового завдання вони разом з хлопцями попали під обстріл. Осколки від FPV дрона смертельно поранили Юрія.
ЧУЙНЕ СЕРЦЕ І “ЗОЛОТІ РУКИ”
Юрій виріс у люблячій і працьовитій родині. Батьки Любов Василівна і Микола Григорович живуть у селі Перебудова, ведуть господарство, працюють на землі. В Юрія є молодший брат Володимир. Хлопці разом зростали, долали труднощі, підтримували один одного в усьому. Нині Володимир працює водієм-пожежником у ДСНС – рятує життя людей, як робив це його брат, виборюючи майбутнє України на фронті.
Юрій проявляв інтерес до сільського господарства та економіки: в Бобровицькому аграрно-економічному технікумі здобув фах молодшого спеціаліста за спеціальністю «Організація виробництва».
Він мріяв навчати дітей історії України, виховувати патріотів. На жаль, не склалося. Працював столяром на меблевій фабриці – робота з деревом була для нього не лише ремеслом, а й мистецтвом.
Для односельців, родичів і друзів Юрій дарував затишок у домі. Вмів все: від найскладніших ремонтів до тонкої обробки. Люди шанували його не тільки за “золоті руки”, а за доброту, чуйність і готовність прийти на допомогу без зайвих слів.
У Юрія було захоплення – мотоцикли. Він обожнював швидкість, коли вітер обдуває обличчя, а перед тобою простягається дорога. Це був спосіб відчути життя, дихати на повні груди, бути в русі.
На початку повномасштабного вторгнення Юрій працював на підприємстві, що виготовляло інженерні спорядження та комплекти для саперів. Він прагнув бути корисним і допомагав зміцнювати захист України…
Поховали Юрія Костіва 20 травня 2025 року з військовими почестями в рідному селі Перебудова – там, де він народився, виріс і куди завжди повертався серцем.
Після загибелі коханого Юлія написала ось такі щемливі рядочки:
“Тепер ти мій янголе, Мурчику,
…в серці, в душі, в пам’яті назавжди!!!
Кохатиму до кінця своїх днів!
А поки вчуся дихати без тебе, моє життя!
Твоя Квіточка”
Спілкувалася Вероніка Грицова
