Ми вже неодноразово розповідали про людей, які, не шкодуючи сил і часу, допомагають нашим захисникам. Хочеться розповісти про кожного, хто допомагає. Сьогодні — ще одна щира й натхненна історія. Йдеться про Ларису Петрик — жінку, яка щоденною працею підтримує фронт, плетучи маскувальні сітки.
Я побачила її в холі Талалаївського Будинку культури, де місцеві мешканці зібралися на зустріч з цікавою особистістю — Олександром Волощуком, про якого читачі вже дізнавалися з попереднього номера. Приїхала й я, як журналіст. Пані Лариса саме нарізала тонкі й рівні смужки тканини та вправно вплітала їх у основу.
Її робоче місце — той самий хол Будинку культури. Саме тут, у серці громади, пані Лариса плете свої сітки з жовтня 2023 року. Тоді вона повернулася з Києва, де залишила роботу, звернулась за допомогою до Ніжинської філії Чернігівського обласного центру зайнятості й отримала пропозицію взяти участь в суспільно-корисних роботах, а саме плетіння маскувальних сіток. Спочатку таких охочих було чимало — гуртом сітки робилися швидко. Люди приходили з доброї волі, аби внести свою часточку в спільну справу. Але з часом ентузіазм згас у багатьох, і тепер пані Лариса плете сама. Каже: «Хоча важко, але знаю, що це потрібно. І тому руки не опускаються». Тиждень — і сітка готова.
Готовий виріб відвозять до Покровської церкви, звідки вони вже прямують до наших воїнів. Замовлень чимало, бо на передовій кожна сітка — на вагу золота. І хоча робота кропітка, у пані Лариси все виходить швидко та вправно.
Плетіння — справа непроста, але й у ньому є своя краса. Кожен, хто долучається до цієї справи, має свій підхід, свій зручний візерунок. Тканини добирають так, щоб найкраще зливалися з природою, щоб захист був надійним.
У цій справі — не лише користь, а й душа. Бо кожна сітка — мов оберіг, зроблений з турботою. Невидимий ворогу, але дуже потрібний нашим захисникам.
Джерело: газета “Ніжинський вісник”, підготувала Олена КРЕСАН
