З кардіологом КНП “Ніжинська центральна міська лікарня імені Миколи Галицького” Іваном Литовченком ми познайомилися випадково — нам порадили його як досвідченого фахівця. Згодом з’ясувалося, що Іван Володимирович, пропрацювавши в медзакладі понад рік, збирається звільнятися. І не він один. В чому причина? Молодий лікар розповів журналістам сайту “Нежатин” своє бачення ситуації, яке ми і викладаємо.
“По закінченню Ніжинського фахового медичного коледжу я вступив до Вінницького медичного університету імені М. Пирогова, який закінчив з відзнакою. Інтернатуру проходив в інфарктному відділенні КНП “Олександрівська клінічна лікарня м. Києва”. Тобто два роки набирався досвіду у справжніх професіоналів.
Мені пропонували залишитися працювати в цій лікарні, але я відмовився. Одна з причин — важко добиратися до роботи. Особливо під час або після повітряної тривоги, коли громадський транспорт зупиняється. Працювати без нормального сну теж дуже важко. Тому, поки триває війна, я вирішив повернутися до рідного Ніжина. Тут у мене власне житло і медзаклад поруч. Це дуже зручно, якщо мене, наприклад, терміново викликають на роботу вночі.
Сьогодні я відверто заявляю: у Ніжинській міській лікарні молодим фахівцям працювати просто не-мож-ли-во! Це не лікарня, а максимум денний стаціонар з травмпунктом.
Я не застав радянського союзу, але, здається, останні декілька років живу саме в ньому — в умовах масштабної цензури. Не розумію, чому не можу сказати те, що думаю. Чому я маю фільтрувати кожне слово, щоб, не дай Боже, нікого не образити, не представити в невигідному світлі своє керівництво?
Не секрет, що чисельність адмінапарату Ніжинської міської лікарні — включно із заступниками гендиректора — перебільшує штат лікарів відділень. Це можна було б зрозуміти, якби йшлося, приміром, про клінічну лікарню “Феофанію”… А потім нам розповідають, що нічим платити зарплату.
Я працюю в двох відділеннях: кардіологічному та екстреної (невідкладної) медичної допомоги, а також консультую травматологічне — чомусь як терапевт. Але я ж не терапевт. “А яка різниця?” — щиро дивується дехто з керівників. У таких випадках відповідаю так: “Якщо ніякої, тоді наступного разу, коли буде потрібен хірург, телефонуйте в травматологію. Адже й той, й інший лікар щось же відрізають!”
Щоденно, крім дійсно необхідних консультацій кардіолога, на мене “вішають” п’ять-шість передопераційних консультацій терапевта — щоб “було”. Як мені сказала одна “досвідчена колега”, якщо пацієнт помре під час операції, в нього має бути хоча б якийсь діагноз “по серцю”. Тобто я повинен автоматично перейняти провину на себе? Розумію, що передопераційний огляд терапевта — рутинна процедура, але й я — не терапевт, а провину на молодих спеціалістів перекласти в лікарні люблять.
Я не плекав ілюзій, що в Ніжині буде так само, як в Олександрійській лікарні — з її однією з найкращих в Україні інфарктних служб. Але, вибачте, як це так: у кластерній лікарні не проводиться УЗД серця, хоча є профільні фахівці? Чому в аналогічних комунальних медзакладах Носівки, Бобровиці така послуга надається? А що у нас? А у нас змінилося чотири гендиректори за цей рік. Ось такі досягнення!
Не є таємницею, що другий рік поспіль Ніжинська лікарня провалює тендери із закупівлі медикаментів. Через те їх катастрофічно бракує. Вважаю, що люди повинні це знати. Коли я тільки працевлаштувався, не було такої зміни, щоб не доводилося купувати для пацієнтів ліки в аптеці. Звісно, я міг би такого не робити. Вибачте, не зміг.
В Ніжинській лікарні обіцяють незабаром відкрити інфарктне відділення. На що я відповідаю: “Ви три роки не можете поміняти вікна в реабілітаційному відділенні — яке тут інфарктне?! Так, французи, можливо, щось і побудують. Наше ж керівництво працює під гаслом: “Менше можливостей — менше відповідальності”.
Як тільки закінчиться війна, і відпаде питання щодо бронювання, в цій лікарні не залишаться лікарі молодші 60 років. Ніхто не хоче працювати в сараї без кондиціонера. Найближчим часом звільняємося ми двоє: я і моя колега з приймального відділення. Знаю ще двох молодих фахівців, які теж планують піти.
Коли інші області вже давно розбудували систему кардіологічної допомоги та перейшли до розбудови мережі відділень трансплантації, у нас досі роблять сенсацію з нового УЗД апарату і перерізають на камеру стрічку на коробці з новим дефібрилятором. Приміром, у Вінницькій області три гемодіалізних центри і три кардіоцентри, в Хмельницькій області, Закарпатській — так само. У нас же є тільки гемодіалізне відділення без лікаря-нефролога. Він консультує хворих по телефону з Чернігова.
З 1 вересня поточного року Національна служба здоров’я України анонсує автоматичні перевірки медичного обладнання у лікарнях. Це нововведення дозволить виявляти медзаклади, що декларують наявність медобладнання, але фактично не мають його, або воно в неробочому стані. До таких закладів будуть застосовуватись перерахунки, зупинки оплат і розривання пакетів. Ніжинська міська лікарня має всі шанси втратити десятки мільйонів гривень. А згодом — може бути доведена до банкрутства.
Головний критерій, за яким цінують лікаря у Ніжині — це наявність трудового стажу. Деякі колеги полюбляють повчати: “От коли ти поробиш стільки, скільки і я…” Тобто я жахливий лікар тільки тому, що не маю величезного стажу?!
На мою думку, професіоналом можна стати в будь-якому віці. Зокрема, досвід набувають, коли працюють з важкими пацієнтами. Я бачив лікарів з величезним стажем, які робили просто нереальні речі, честю було працювати чи просто знаходитись поруч з ними. Це просто нереальний досвід.
Я знаю молодих лікарів, які вже займають керуючі посади, і нікому на думку не спаде навіть заїкнутися про стаж чи некомпетентність через вік. Наприклад, завідувачка кардіореанімації в Олександрівській лікарні — моя ровесниця. Вона Професіонал з великої літери. Нікому з підлеглих, а серед них чимало досвідчених фахівців, навіть на думку не спадає звинуватити її в некомпетентності через те, що вона молодша від них.
Я пишаюся тим, що в свої 28 років досяг майже всього, що планував. Маю досвід, який більшість лікарів не зможе отримати за все життя. Півтора роки лікував людей у воєнних умовах на волонтерських засадах. Об’їздив практичну всю лінію зіткнення, не був тільки на Запоріжжі — не вистачило часу фізично. Консультував у Бахмуті, Сіверську, Святогірську, в містах та селах, які й якщо й існують, то вже тільки на мапі та в документах. Коли підірвали Каховську ГЕС, тиждень перебував у Херсоні на евакуації цивільного населення. Про нас з колегами опубліковано чимало статей в європейських та світових виданнях.
Чи визначився я, куди піду після звільнення? Так, плани є. Колега запрошує в одну з обласних лікарень. Навіть якщо не складеться там, є купа вакансій по всій Україні. А ще можу “перекваліфікуватися”, бо я людина не горда. Ходжу на роботу, щоб було за що поїсти, де спати і помитися.
Якщо сьогодні лікар отримує 15 200 грн, а продавець в АТБ — 16 500 грн, то чому б не розглянути цей варіант? Корона не впаде. Мене так навчили, що я не соромлюся перекласти хворого, відвести на обстеження, а за потреби — й підлогу в лікарні помию. Отже, за мене переживати не варто. А от що буде з міською лікарнею у Ніжині далі — це велике питання”.
Записала Вероніка Грицова
