В’ячеслав Радіонов загинув 24 лютого 2022 року в одному з перших повітряних боїв повномасштабної війни.
Коли йому було лише 11, він лежав у лікарні з апендицитом і замість того, щоб боятися операції, хвилювався зовсім про інше.
— А я зможу літати після операції? — серйозно запитав хлопчик лікаря.
Той жартома відповів: «Ні».
І В’ячеслав заявив, що тоді відмовляється від операції.
Настільки сильно він хотів бути льотчиком.
У цьому не було нічого випадкового. У родині по чоловічій лінії були авіатори: пілот цивільних літаків і авіаінженер. Після смерті батька головним чоловіком у житті хлопця став дідусь — військовий штурман. Небо для В’ячеслава було не просто мрією. Воно було спадком, покликанням і шляхом.
У 2014 році він вступив до Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Вчився наполегливо, йшов до своєї мети впевнено і без вагань.
У 2021 році, під час святкування 30-ї річниці Незалежності України в Київ, він був одним із пілотів винищувача МіГ-29 у повітряній колоні. Летів у самому кінці строю та пускав синій дим. У рідному Запоріжжя ним тоді щиро пишалися.
24 лютого 2022 року о 05:15 російські війська завдали ракетного удару по аеродрому 40-ї бригади тактичної авіації у Васильків. Старший лейтенант В’ячеслав Радіонов не вагався ні секунди. Він кинувся до літака і підняв його в повітря, давши побратимам час урятувати себе й техніку.
Того ранку, поки більшість українців ще спали, він вступив в один із перших повітряних боїв повномасштабної війни.
Слава загинув у небі, яке любив понад усе.
Його тіло знайшли місцеві мешканці. Через загрозу окупації вони таємно поховали пілота 28 лютого — у день народження його мами. Восени В’ячеслава перепоховали на Алеї Героїв Васильківського кладовища.
Посмертно йому присвоїли звання Героя України.
Джерело: Anastasiia Bereza