Віддзвеніли останні шкільні дзвоники і випускники гімназій та ліцеїв постали перед важливим вибором свого професійного шляху. Хтось вже визначився з цим і вступатиме до престижного вишу, аби отримати там якусь нову й затребувану на ринку праці спеціальність. Інші оберуть собі традиційні, але не менш шановані у нас професії – вчителя, інженера, лікаря, айтішника, архітектора, дизайнера…
Шкода, що в цьому досить насиченому професійному покажчику не завжди є місце для фахівців та працівників аграрної галузі вітчизняної економіки – ну не приваблює вона чомусь до себе молодь. Чи можна змінити підходи до професійно-технічної освіти та виростити мотивованих фахівців-аграріїв?
Про це поговоримо з директором Мринської філії ДПТНЗ «Куликівський професійний аграрний ліцей» Юлією Шелестюк.
Пише Нежатин.
–Юлією Володимирівно, цього року очолюваний Вами заклад відзначатиме відразу дві ювілейних дати – 120-річчя від створення в його стінах колишньої жіночої школи сільського діловодства та присадибного господарства й 90-річчя від часу відкриття тут школи сільського господарства, яку пізніше перейменували у профтехучилище. Можна багато чого говорити поганого про ті тепер вже далекі часи, але, як для аграрної спокон віків держави створення ось таких навчальних професійних закладів та навчання у них фахівців саме аграрного спрямування я вважаю правильним політичним й державницьким ходом.
-Так. Варто додати, що тодішня жіноча школа була єдиною на всю російську імперію, яка перебувала на державному утриманні. Та й пізніше на базі цієї школи працювали робітфаки агрономічного технікуму, технікуму механізації сільського господарства. За цей час тут було підготовлено понад 50 тисяч кваліфікованих спеціалістів аграрного профілю.І ми продовжуємо їх готувати…
–Брак якісно підготовлених молодих кадрів вже давно став головним болем власників та керівників багатьох навіть ефективних агрокомпаній. Зрозуміло, що сьогодні навіть до аграрних вишів вступає молодь, яка в більшості своїй не мотивована на результат та не хоче пов’язувати своє подальше життя й професію з сільским господарством. Бо часто вступають не за власним вибором, а за батьківським велінням чи тому, що не змогли вступити до інших вузів… Що вже тут говорити про заклади профтехосвіти…
-Сучасні агрофірми вже давно не нагадують колишні колгоспи. Й ефективності вони досягають саме новаторським підходам до господарювання – запровадженню нових прогресивних технологій, придбанню сучасної ефективної техніки, ну й, звичайно ж, підготовки активних, мотивованих молодих людей, які, власне, на ній і працюють. І ось саме їх, на жаль, вистачає не завжди і не скрізь. А ми їх готуємо і зазначу, що підготовка ця завдяки, у тому числі, й нашим досвідченим, кваліфікованим педагогічним кадрам та їхнім не менш професійним молодшим колегам, залишається на досить високому професійному рівні…
-Фахівців яких аграрних спеціальностей сьогодні готує цей професійний навчальний заклад?
-На базі 9 класів з терміном навчання 3 роки ми готуємо електромонтерів з ремонту й обслуговування електроустаткування та водіїв автотранспортних засобів категорії «С», на базі 11 класів з терміном навчання 11 класів у нас навчаються на слюсаря з ремонту сільськогосподарського устаткування, трактористів-машиністів сільгоспвиробництва та водіїв транспортних засобів катгорії «С». Ці спеціальності у нас «хлопчачі», але є й дівчатка – для них спеціальність «Контролер-касир» та «Продавець непродовольчих товарів».
Вступ до нас без екзаменів. Учні отримують стипендію 1250 гривень, проживають безкоштовно в гуртожитку. Триразове гаряче харчування та підключення до мережі Wi-Fi. У нас тут і справді дуже насичене студентське життя – учні влаштовують вечори відпочинку, відвідують різноманітні гуртки та спортивні секції, влаштовують змагання тощо…
До речі, заявку на навчання можна подати онлайн, в гугл формі. Потенційні учні залишають свій контактний номер телефону й приймальна комісія вже потім телефонує, уточнює всі наступні деталі…
–Юліє Володимирівно, не секрет, що професійно-технічні заклади зазвичай обирають діти з сімей з невеликом достатком, для яких названі Вами умови – це справді хороша можливість отримати не тільки професію, а й дах над головою на найближчі, скажемо так, півтора-три роки…
-Звісно, хотілося б з Вами не погодитися, але… На жаль, нерідко це й справді так. Пам’ятається, під час пандемії коронавірусу в нас були заняття онлайн, то для деяких учнів це було випробування ще те… На свій страх і ризик залишали тих, в яких удома було зовсім погано і з житловими умовами та горе-батьками, підгодовували усім колективом… На жаль, таке в нас сьогодні життя, але всім нам в будь-якому випадку треба залишатися людьми, допомагаючи та підтримуючи одне одного…
Хоч здебільшого і діти, і батьки у нас дуже хороші. Бо навчаються не заради диплома, а видно, що справді хочуть отримувати такі знання, які їм обов’язково знадобляться в подальшому житті. І батьки приїздять, телефонують, ми спілкуємося з ними не тільки в якихось особливих, критичних випадках…
-Завжди говорили, що держава нерідко обділяє професійно-технічні заклади своєю увагою. Чи поширюється це на очолювану Вами філію?
-І тут хотілося б заперечити, але, на жаль, теж не можу. Якось так повелося, що професійно-технічна освіта, на відміну від вищої, ніколи не входила до розряду пріоритетних. Звісно, це хибна думка, але вона справді побутувала. Ми ж завжди виживали як могли, як виходило. Виручали наявність достатнього парку сільськогосподарської техніки, земельна ділянка, де працювали учні разом з майстрами виробничого навчання. Вирощували сільгосппродукцію, збували її і мали якісь кошти на розвиток…
–Такий собі міні-колгосп?
-Щось таке. Зараз інші вимоги, інші напрямки, інші педагогічні, професійні підходи. У нас напрацьована досить непогана виробнича та матеріальна бази, нашим учням є на чому вчитися. Але ж технічний прогрес не стоїть на місці і нам справді важко за ним встигати.Нові нано-технології вимагають нової ефективної техніки, якої нам, звісно ж, бракує.Адже ефективність здобуття людиною професії, спеціальності полягає в тісному поєднанні її базових теоретичних знань з практичними.Скажімо, дуже хотілося отримати якогось новенького закордонного тракторця з причіпним обладнанням, щоб хлопці не по плакату вивчили його будову, змогли випробувати його прямо в полі.
А ще ми б із задоволенням могли навчати в себе й фахівців якихось інших, затребуваних на ринку праці професій як сільськогосподарських спеціальностей, так і якихось інших. Для цього у нас є й достатня матерільна база, і є напрацьованих досвід кваліфокованих педагогічних кадрів…
Звісно, ми не скаржимся, бо розуміємо, що наразі в державі, де ось вже майже півтора роки ведеться запекла війна, трохи інші пріоритети. Якщо ж і трапляються якісь виробничі чи організаційні проблеми, ми завжди відчуваємо розуміння й підтримку наших партнерів-балансоутримувачів Куликівського професійного аграрного ліцею й особисто його керівника Василя Лисаченка. Добрими друзями закладу завжди колективи та керівники Мринського виробничого управління підземного зберігання газу, Ніжинського РЕМУ, Мринської громади, наші аграрії тощо.
Отож якщо у когось з випускників бажання отримувати знання і професію в нашому надзвичайно багатому традиціями закладі – його двері завжди гостинно відкриті для нових учнів..
-Дякую за розмову.
Записала Катерина ГАВРИШ
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
