Це – Володимир Яковенко, воїн-лісівник та волонтер.
Як в мирний час, так і військовий, він дотримується кредо: «Захищай родину, ліс і Батьківщину».
Володимир працює міжрайонним мисливствознавцем філії «Ніжинське лісове господарство» ДП «Ліси України». У галузь прийшов у 2015 році, коли підприємство шукало патрульних для попередження лісопорушень у мисливському господарстві. Чоловіка обрали завдяки його принциповості, яка є провідною рисою у лісівників, що захищають ліси. Нині він очолює бригаду швидкого реагування. За словами Володимира, лісових правопорушників вистачає і зараз, коли діє заборона відвідування лісів. І хоча Чернігівська область має спільний кордон як з росією, так і з білоруссю, це зовсім не зупиняє чорних лісорубів і браконьєрів.
Повномасштабна війна застала лісівника, як і багатьох інших українців, вдома. До лав ЗСУ він став у перші ж години війни.
«Мій будинок знаходиться у 2,5 км від Ніжинського аеродрому. 24 лютого в 4.40 ранку туди прилетіла ракета, від якої був сильний спалах. Як тільки я його побачив, то одразу пішов заправляти машину і будити дружину з сином. Їх відправив до бабусі, а сам зв’язався з друзями, з якими у 2014 році ми волонтерили на Донбасі й займались евакуацією цивільних людей. Ми поїхали у військкомат і записались в добровольці» – розповідає захисник.
Тоді у Володимира і його друзів не було часу на навчання, бо вже 25 лютого їх відправили зупиняти колону, що йшла на Ніжин. Лісівника записали в роту охорони Ніжинського ТЦК. Минуло кілька місяців і його відправили на навчання, а після – до 45 окремого стрілецького батальйону на посаду навідника кулемета. Через кілька тижнів бойовим наказом Володимира направили у напрямку Новобахмутівки, яка на той момент була однією із найбільш гарячих точок. Під час служби захисник був двічі поранений.
Перший раз це сталось під час мінометного обстрілу, після чого лісівник потрапив у шпиталь. Він вилікувався і знову повернувся до служби, але всього тиждень після цього під час штурму знову отримав важке подвійне поранення. В ногу потрапила куля і перебила артерію, а уламки від гранати ранили область шиї. Володимира евакуювали, після чого 4 місяці він провів у лікарні. Один з уламків так і залишився в шиї, через що чоловік не може повністю одужати. Лікарі кажуть, що в Україні цю проблему не вирішити, треба їхати за кордон.
Згадуючи своє перебування на фронті, Володимир говорить, що і там тримав зв’язок з колегами: «У нас дуже класний колектив, я відчував постійну підтримку. Зі зв’язком було тяжко, але все одно обов’язково телефонували й питали, чи я в порядку. І підтримка була не тільки від чернігівських, але і від місцевих колег. Пам’ятаю випадок, коли у нас з хлопцями закінчилось паливо і ми ніяк не могли його знайти. Але там я зустрів лісівника, який через місцевих жителів допоміг нам. Тоді й зрозумів яка велика і міцна наша лісівнича родина. Це така преференція – якщо ти говориш, що ти лісівник, то тобі своє віддадуть, але допоможуть».
Захисник говорить, що повернутись до роботи в лісі – це велике задоволення, адже за 4 місяці у лікарні дуже скучив за рухом і природою. Володимир, повернувшись додому, продовжує спілкуватись з побратимами, допомагає та направляє волонтерів. Ділиться, що дуже радіє, коли хлопці заїжджають до нього в гості у філію.
Лісівник має хоббі – спорт. Розповідає, що погоні за спортивними результатами його не турбують, але за собою намагається слідкувати. Гарна фізична форма допомагає як на фронті, так і на роботі. Наприклад, одного разу мисливствознавцю довелось взимку 27 км переслідувати браконьєра. У захисника є родина – дружина Тетяна та син, як і тато, названий Володимиром. Для батька вони головна опора та надійний тил.
Джерело: Північний лісовий офіс
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram