На Ніжинщині чоловік посадив жінку на ланцюг

Шестирічна Яна тулиться до батька, 44-річного Ігоря РОСЯ. Каже: «Хороший». Мати, 32-річна Надія БОГОМАЗ, у лікарні. Чоловік нині під домашнім арештом. Не має права залишати місце проживання.

Домашнє насильство чи виховання?

Ігорю Росю з села Митченки, що на Бахмаччині, висунули підозру за частиною 1 статті 127 Кримінального Кодексу (катування). Її санкція — від трьох до шести років тюрми. Та ч.1 статті 146 (незаконне позбавлення волі людини). Карається ув’язненням до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

За версією слідства, катування виразилося в тому, що мужик позбавив співмешканку волі і систематично ображав її та грозив розправою.

А позбавлення волі — прив’язування ланцюгом за ногу до батареї опалення в будинку. Так покарав, щоб не пила.

На ланцюгу Надія сиділа тричі: 24 та 25 жовтня з 8.00 до 20.00 та 31 жовтня з 10.00 до 16.00.

У пари двоє дітей. Син Ігоря від першого шлюбу нині в 11 класі. Мати хлопця померла, коли йому було чотири роки. Та спільна донька.

У селі кажуть, що Надія не любить пасинка. За погане ставлення до нього двічі притягувалася до адміністративної відповідальності. У 2019 році за лайку, погрози розправою та штовхання дитини Бахмацький районний суд оштрафував її на 170 гривень. А в 2020 році — за невиконання батьківських обов’язків, зокрема за те, що не створює належних умов проживання — у будинку брудно, дитина голодна. Тоді отримала попередження.

Нині жінка не працює, чоловік підробляє, тримають господарство. У дворі чисто. У будинку металопластикові вікна. Є супутникова антена.

— Надя, як не п’є, то порядок і в хаті, і на городі. А як зап’є, постійно з дому сходить. Може і тиждень не з’являтися. Шукаємо. Уже ж не раз її просив, щоб так не чинила, — зітхає Ігор Рось. — Вихміліє, повернеться, обіцяє: «Перестану». Рік, два минає і пішло по-новому. Недавно знову зірвалася…

— Лікувати пробували?

— Нещодавно лежала в Бахмачі в лікарні, відкапували. Отруїлася.

— Чим?

— Напилася всякої гадості.

— Навіть мої духи випила, — приєднується до розмови Яночка. — А ще фарбу.

— Яку фарбу?

— Для волосся.

— Вернулася з лікарні, два дні минуло і знову взялася за своє, — пригадує Рось.

— І її за це на ланцюг посадили? Відро хоч поставили?

— Скільки ж її попереджав: «Досить уже». Зайде кудись. Зараз же холодно, не дай Бог, замерзне. Звісно поставив.

— Ланцюг закривали на замок?

— Ага.

— Як їй вдалося викликати поліцію?

— Ми з донькою пішли на двір хазяйство порати. А телефон, яким дитина гралася, лишився в хаті. У Наді вийшло до нього дотягнутися. Приїхав дільничний інспектор. Вона йому там всякої всячини набалакала.

— Мама, як не п’є, хороша. Я і тата, і маму люблю. Хочу, аби в нас усе було добре. Вони ж мене ніколи не ображають, — вставляє своє слово дівчинка.

— Ігоре, а чому не захищаєте сина, коли мачуха його гнобить?

— Коли бачу таке, завжди захищаю.

— Як зараз Надія?

— Не знаю. Мені ж до тієї хати ходити не можна. Зараз живемо в моєї матері. Там лише хазяйство пораємо. Син за хатою наглядає. Односельці розповіли, що кілька днів тому прийшла до батька вже у важкому стані після випитого. Попросила сусідку викликати швидку допомогу. Медики відвезли до Ніжина. О пів на третю ночі подзвонила з Ніжина: «Забери». Я їй: «Як я заберу? Мені ж нікуди не можна виїжджати». Хоче, аби знайшов машину її з лікарні забрати. І помиритися.

— Будете миритися?

— Я ще подумаю.

Зателефонувала Надії Богомаз, поцікавилася станом здоров’я. «Забудьте ту історію. Там половина — видумка», — невдоволено відповіла.

Обоє однакові

— Так вийшло, що вже зробиш, — розводить руками 73-річний Віктор ЗІНЧЕНКО, батько Надії. — Дочка раніше працювала в сільгосппідприємстві вагарем. А як роботи не стало, удома. Маю четверо дітей, ніхто з них так не випиває, як вона. Було, трималася, і довго. Два місяці тому померла дружина (її мати).