Ненависна війна обірвала життя на злеті. 14 грудня 2023 року Ніжин вратив Максима Рибецького. Світлими і тепер уже болячими спогадами про Героя ділиться його брат Денис Рибецький.
“Рибецький Максим Олегович народився 9 квітня 1999 року в місті Ніжин. Українець за паспортом та ідентичністю, бо понад усе завжди любив Україну. Спочатку, як і в більшості дітей, був садочок. Вибір упав на заклад дошкільної освіти міста Ніжина – «Ромашка».
Усі вихователі відзначали: дитина росте доброю, чуйною, романтичною. З 2005 по 2014 рік педагогічна й учнівська спільнота Ніжинської гімназії №3 радо прийняла Максима. Він був улюбленцем багатьох, бо дуже гарно навчався, займався дзюдо, шахами та футболом. Мав багато спортивних досягнень, але футболу він приділяв особливу увагу, саме тому цією улюбленою справою займався протягом усього життя.
Максим завжди був у центрі уваги однокласників та однокласниць, і недарма: інтелект, красива зовнішність, спортивна статура, комунікабельність – усе це підкорювало. З 2014 по 2016 рік навчався в Ніжинському ліцеї Ніжинської міської ради при Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя, де також запам’ятався всім своєю товариськістю, харизматичністю, артистичністю, креативністю, спортивними досягненнями. Максим умів бути душею компанії: де він – там заряд енергії.
Максима Рибецького можна сміливо назвати екстравертом – людиною, яка завжди знаходить спільну мову будь з ким, який спрямований до людей і світу. Знання давалися йому легко. Після ліцею вступив до Київського національного університету технологій та дизайну, але згодом прийняв рішення побачити світ і поїхав за кордон. Та швидко Максим зрозумів, що має повернутися в Україну й стати на її захист. Вибір був не спонтанним, а усвідомленим. Так, 2019 року підписав контракт зі Збройними Силами України. З цього часу війна для Максима була весь час поряд.
Повномасштабне вторгнення окупантів застало його в рідному місті Ніжині, але як тільки з’явилась можливість, Максим одразу поїхав до побратимів на передову, де й провів ці роки. Ніколи ні на кого не скаржився, завжди підтримував і вселяв віру й оптимізм іншим. Не хизувався нагородами й досягненнями, а гідно й мужньо захищав рідну землю від ворогів. Був прикладом для своїх побратимів.
Як результат, Максим Рибецький відзначений високими нагородами: медаллю «За військову службу в Україні», медаллю «За особливу службу III ступеня», почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест», відзнакою «Хрест пошани», відзнакою командира оперативно-тактичного угруповання «Лиман».
Максим любив життя. Цінував родину, кохану, друзів. Саме своїм найближчим він завжди казав: «Усе, що зараз робимо, ми робимо для вас!» Оптимістичне «Усе буде добре» лунало як підтримка для всіх, з ким розмовляв. На превеликий жаль, 14 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області, ворожий осколок обірвав Максимове життя.
Війна відібрала в України Героя, а в рідних – найкращу у світі Людину.
Відлетіла світла душа у засвіти, а цифра 24 буде назавжди закарбована на гранітному камені. І тепер не він буде дарувати коханій і мамі квіти, а вони обдаровуватимуть його. Такими запашними й гарними, такими різними… Та не візьме він тих запашних букетів, лише буде оберігати молодий Янгол з небес своїми крильми рідних, друзів, побратимів…
У великій скорботі батьки, брат, дружина, рідні, друзі”.
