Повісила кота і собаку, щоб «не мучилися»

У січні цього року в Ав­діївці Понорницької громади (Сосниччина) на території одно­го з нежилих домогосподарств знайшли по­вішеними кота і соба­ку. Живодерку швидко вирахували. Нею ви­явилася жителька се­ла — 61-річна Антоніна Лущай. У скоєному вона зізналася. Днями її судили за жорстоке поводження з твари­нами (ч. З ст. 299 Кри­мінального кодексу України).



Фото ілюстративне

Антоніна родом із Семенівщини. В Авдіївці живе ро­ків десять — відтоді, як зі­йшлася з місцевим мешкан­цем Олексієм Ірхою. Разом з Антоніною переїхали і двоє її дорослих синів від першо­го шлюбу. Обоє вже покійні. Кажуть, померли
від тубер­кульозу («згоріли легені»). А у 2021-му ця ж сама недуга забрала життя і співмешкан­ця Антоніни.

— Із тих пір Тоня живе са­ма. Хату, в якій вони меш­кали з Олексієм, він перед смертю відписав своїй доч­ці Аллі, котра проживає в Сосниці. Вона опікувалася лікуванням Олексія, вона ж поховала батька за свої гро­ші. Виганяти Антоніну Алла не стала, сказала їй: «Ти 10 років тут прожила, то живи собі й далі. Приглядай за бу­динком». Втім Тоня в тій ха­ті постійно не живе, — гово­рить староста Авдіївського старостинського округу Ва­лентина Ментій. — Узим­ку вона живе в однієї жіноч­ки по сусідству, якій допома­гає по хазяйству, бо хату ні­чим опалювати. Ну а навес­ні повертається в будинок Олексія.

Люди розказують, що після смерті Ірхи без нагля­ду зосталися домашні со­бака і кіт. Антоніна регуляр­но ходила їх підгодовува­ти. Періодично навідувався в батькову хату і син покій­ного Олександр, який теж живе в Авдіївці (у співмешканки). Саме він 15 січня виявив тварин повішеними: кота — у веранді, собаку — в сараї.

— Саша спочатку по­дзвонив мені, — продовжує староста. — Потім викли­кав поліцейських. Вони зра­зу вийшли на Антоніну, бо Олександр сказав, що підо­зрює її. Правоохоронцям Тоня зізналася: «Так, це я повісила, щоб не мучили­ся. Бо нічим було їх году­вати». Попри це селом хо­дили різні чутки. Поговорювали, буцімто Сашко сам міг повісити кота і собаку, а зва­лити все на Тоню. Бо вони не мирять між собою через ха­ту (Сашко, видно, хотів жи­ти у батьковому домі, але, як я вже казала, Олексій відпи­сав хату Аллі, а вона дозво­лила там мешкати Антоніні). Сама по собі Тоня сла­бохарактерна. Тож Бог його знає, чи вона взяла на себе чужу провину, чи й справді таке вчинила. Ті собака і кіт дійсно недоїдали й були та­кі худющі, що страх. Одні скелети.

Справу Антоніни Лу­щай розглядав Сосницький райсуд. На засідан­ні обвинувачена підтверди­ла свою вину. Розповіла, що з 2021 року жила сама в бу­динку співмешканця й підго­довувала його собаку і кота.

Та коли годувати їх стало ні­чим, вирішила умертвити тварин. Такі пояснення зву­чать як мінімум дивно, адже тварин можна було б від­дати комусь з односельців. Або хоча б випустити на во­лю. Та Антоніна твердо вирі­шила «розібратися» з ними.
За її словами, першим убила собаку. Приманила його, на­кинула на шию мотузку, за­вела в сарай і повісила на дерев’яній балці. А потім позбулася й кота, повісивши його у веранді на дверях. Антоніна запевнила суддю, що кається в скоєному, і по­божилася більше ніколи та­кого не робити. Їй світило від 5 до 8 років позбав­лення волі. Суд дав 5 років. Умовно (з іспитовим стро­ком в один рік). Бо врахував пом’якшувальні обставини у вигляді щиросердного ка­яття та сприяння розкриттю злочину. А також те, що ра­ніше Лущай не була судима.

— Антоніна і справді так сильно бідує, що їй на­віть нічим було годувати собаку і кота? — запитую в старости.
— З фінансами в неї дій­сно скрута. Тоня вже хоч і пенсійного віку, але пенсії не отримує, бо в неї не виста­чає стажу. Я колись проси­ла її: «Поїдь в архів, віднови трудову книжку (бо якийсь час вона працювала в кол­госпі), збери необхідні документи й оформила соціальну допомогу від держави. Хоча б дві тисячі гривень отриму­ватимеш на хліб». Але Тоня не схотіла цим займатися. Бідкалася, що їй нічим до­їхати. Живе вона з того, що хтось її нагодує, чимось до­поможе. Трохи підробляє по людях. Але ж із тих грошей треба ще й за світло та газ заплатити. Тому про якийсь достаток і мови немає. Вона вже два роки навіть городу біля дому не обробляє. Ка­же: «Треба найняти когось, щоб його виорав, посадив, викопав, а в мене на це не­має грошей». Коли були живі сини і співмешканець, Ан­тоніні, звісно, було легше. Олексій отримував пенсію, плюс хлопці якусь копійку в дім приносили. Хоча вони всі й виливали, але, як то ка­жуть, було чим закусити. Та й хазяйство тримали: поро­ся, птицю. А сама зостала­ся, то нічого не залишилося.

— Раніше за нею жор­стокості не помічали?
— Ні. Тоня досить добро­зичлива. Випивати вона ви­пиває, але не буйна, не матюклива. Скільки в них з Олексієм жили той собака і коти (раніше їх було кіль­ка), ніхто ніколи не бачив і не чув, щоб вона їх била чи якось мучила.
Якщо впродовж іспито­вого строку засуджена не скоїть чогось протизаконно­го, судимість із неї знімуть. Решта залишиться на її со­вісті.

Джерело: газета “Гарт”, Юрій Нікітін

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь