Мати загиблого воїна: «Лікар виносить вонючий мішок і питає: «Речі забирати будете?». Кажу, ні. А він: «Мені ваші зуби не потрібні»

Згорьована матір зі Сновська у соцмережах емоційно розповіла про ставлення місцевої влади до родини полеглого героя. Пост вийшов різким і болючим.

Людмила Коваленко була вражена тим, наскільки байдужим є відношення і працівників моргу і співробітників мерії до такого чутливого питання, як повернення тіла загиблого рідним.

«29.05.2024 року на Покровському напрямку рашиські собаки вбили моє саме дороге – мого СИНА Павла. Словами не передати тієї болі, смутку, пустки в моєму серці і душі…Ми пожиттєво будемо вдячні побратимам, які винесли з позицій нашого Героя і ми змогли його гідно поховати.

“Окремо хочу подякувати “В лапках!!!» меру Сновської громади Медведьову та працівнику, відповідальному за те, щоб зустріти та провести в останню дорогу – Сигуті. Це просто ганьба! Що таке відношення до людини, яка віддала за вас своє життя…Мого сина привезли до моргу і викинули, як скотину. І сказали чекати 8 ранку. Хоча Сігута пообіцяв, що приїде лікар і зробить усе належне, щоб ми змогли забрати рано-вранці додому, попрощатись та відспівати дома. (Я зізвонювалась із священиком і домовлялась, бо мої побажання ніхто не враховував).

Я заходила сама в морг, відкривала смердючий, пролитий кров’ю пакет, і вгадувала свого сина. Це повинна робити не я, цим повинні займатись відповідальні особи. Навіть якщо Героя привезли в крові і неналежному стані, то його треба хоча б помити, а потім що б батьки глянули та впізнали сина. І не виносити смердючий мішок і казати батькам: “речі забирати будете, бо мені ваші зуби не треба”.

Коваленко Павло загинув 29 травня 2024 року у Новопокровському на Донеччині

Чому жінка так написала – вона пояснила журналістці видання «Наш Сновськ». Людмила Коваленко зауважила – гіршого ставлення посадовців годі й уявити.

«Приїхали ми до моргу. Відкривається машина. Дістають цей мішок. І я це все бачу. Я кричала на всю лікарню. На весь світ! Що це за ставлення таке? Ніхто не під’їхав. Немає жодного лікаря. Нікого. Навіть сторожа. Працівники військкомату взяли ключі і відкрили морг. Я зайшла. Відкрила мішок. Подивилися-пересвідчилася, що це моя дитина. І до цієї пори нікого немає.

Зателефонувала представнику від міської ради і спитала про їхні обіцянки на рахунок поховання, а мені одразу сказали, що у всіх вихідний і чекати треба 8-ї ранку. Вихідний?! А в мого сина із 6 вересня 2022 року ні вихідних, ні ночей доспаних. Сама зателефонувала лікарю, який повідомив, що його в місті немає: «Чекайте 8-ої ранку, тоді заберете».

Жінка каже: просила-молила зробити так, щоб рідні ввечері забрали. Щоб Павло вдома переночував. Матір говорить, що не хотіла залишати сина «у мішку на ніч». На емоціях зателефонувала посадовцям і пригрозила, якщо їй не дадуть ключі від морга, то візьме сокиру, виламає двері, зайде помиє сина, вдягне і віднесе додому на руках.

Тоді Антон, менший син, зателефонував у військкомат. Військові подзвонили в мерію і лише після всього лікар матері перетелефонував і сказав, що приїде до моргу через 10 хвилин.

Приїхав. Зайшов.

«Виносить вонючий мішок і питає: «Речі забирати будете?» Кажу, ні. А він: «Мені ваші зуби не потрібні». Ну як так можна? Невже важко виказати якесь розуміння, співчуття? Невже не можна було спілкуватися інакше?

Пам’ятаю, сказала, що хочу бачити свого сина. Хочу бачити поранення. Хочу бачити все. Лікар мене покликав. В серці велика діра, ось що я побачила. Після цього мене вже додому забрали», – говорить жінка.

Того дня сина так і не вдалося привезти додому. Лише на ранок. Рідні також просили, щоб Павла відспівали вдома, для чого звернулися з відповідним проханням до священника.

Однак отець Андрій відповів, що йому сказали відспівувати на площі. Тобто, рідних не попередили про це. Тож родині довелося все пояснити священнику і він приїхав і відспівав Павла вдома, і на кладовищі.

«Ось ця вся історія з похованням Павла нашу родину дуже образила. Чоловік тоді на площі під час мітингу так меру і сказав: промов ніяких не кажи. Все, що хотіли, ви зробили вчора. Ваш результат ось.

Тому і вийшов той пост в соцмережах. Він написаний на емоціях. Але я про нього не шкодую. Бо там усе – правда. Я дуже хочу, щоб до Героїв та їхніх родин у Сновську, і не тільки в Сновську, ставилися з повагою. Не згорьовані батьки мають бігати і вирішувати усі питання з похованням своїх синів, а вони, чиновники, представники місцевої влади мають цим займатися. Вони повинні зробити так, щоб це все працювало! Вони мають дослухатися до родин і до їхніх побажань, а не робити все за одним шаблоном, як їм зручно, і потім говорити, що у них є якісь правила», – гірко відказує Людмила Коваленко.

Вона додає: хлопці на передовій гинуть без всіляких правил. Молоді, сильні, красиві, вони захищають не тільки Україну. Вони захищають в тому числі і родини чиновників, їхніх дітей, батьків. Їх самих. Вони дають їм можливість ходити на роботу, аби щось добре і корисне робити для людей і для їхнього блага.