На Заході є різдвяні вінки, а в нас — дідух. За традицією він символізує добробут, родинне єднання та щастя, а також є оберегом для дому.
Язичницьке коріння
Дідух є одним із найдавніших символів у різдвяній обрядовості українців, а традиція ставити його на Святвечір тягнеться аж із часів язичництва.
Дідухом обирався перший житній, пшеничний або вівсяний сніп, який з почестями забирали з поля. Для хліборобів він мав особливе значення, але не тільки для них. Як пишуть українські етнографи, за народними віруваннями дідух був вмістилищем всіх душі роду, які вже покинули цей світ.
Вважалося, що душі померлих можуть оберігати своїх нащадків, але лише тих, хто їх шанує. Тому українці й робили дідухи, аби показати, що не забули предків.
Хоча деякі народознавці говорять, що традиційний сніп мав й інше значення — він ніби-то символізує спільного предка-Діда. А залежно від регіону, дідух ще мав назви коляда, корочун, колядник тощо.
Як виглядав дідух? Він найчастіше має одну велику або три «ноги», тобто опори, на яких стоїть сніп (хоча іноді їх може бути й більше).
Дідух та християнство
З приходом християнства дідух нікуди не зник, проте його значення дещо трансформувалося. Тепер він став важливою частиною різдвяних традицій, його стали вважають символом Ісуса Христа як «життєдайного хліба».
Його зберігали у клуні до зимових свят. Потім, на Святвечір, господар дому обходив із дідухом усе обійстя, вносив його до хати, приговорюючи «Дідух — до хати, біда — з хати» та ставив перед іконами.
Дідух стояв у хаті впродовж усіх зимових свят, аж до Водохреща, а потім його виносили в сад і з настанням темряви спалювали. Таким чином люди прикликали весну.
Дідух та сучасність
Ще на початку XX століття в українських селах на Різдво ставили не ялинку, а сніп. І от останніми роками дідух, про якого в Україні дещо призабули, знову став популярним. Сучасні майстри вже трохи модернізували його, додаючи до колосків сухоцвіти та різноманітні декоративні елементи. Та й роблять їх зазвичай не такими пишними та великими, як робили наші предки.
Цікаво, що сучасні священники не в захваті від дідухів. І хоча вони визнають, що це частина історії та традицій, наголошують на тому, що мають такі снопи все ж язичницьке коріння, і сприймати дідухи надто серйозно не варто.
Та хай там як, а дідухи цілком справедливо зайняли гідне місце поруч із ялинками у домівках українців.
Джерело: Олена Дячук
