31 грудня в Україні відзначають День преподобної Меланії Римлянки, який у народі відомий як Щедрий вечір або свято Маланки — одне з найяскравіших і найвеселіших у різдвяному циклі.
Свято Меланки, покровительки молодих дівчат, увійшло до українського календаря ще в середині ХІІІ століття. Його духовною основою є вшанування преподобної Меланії Молодшої, святої IV–V століть. Вона народилася в знатній римській родині — була донькою сенатора Валерія Публіколи. До християнської віри Меланію привела її бабуся, свята Меланія Старша, яка після смерті чоловіка роздала все майно бідним і заснувала жіночий монастир у Єрусалимі.
Проти волі дівчини батько видав її заміж за юнака зі знатного роду — Апініана. Меланія благала чоловіка жити в чистоті, однак він наполіг на народженні дітей. Обоє немовлят померли невдовзі після пологів, а сама Меланія тяжко захворіла. Тоді чоловік пообіцяв дати обітницю цнотливості, якщо вона одужає. Меланія зцілилася, і Апініан дотримався обіцянки.
Подружжя продало свої величезні статки та переїхало до Північної Африки. Всі кошти Меланія спрямувала на допомогу бідним і хворим, викуп рабів, будівництво храмів і монастирів. Усе своє життя вона присвятила посту, молитві та милосердю.
Водночас свято Маланки має й значно давніше, язичницьке коріння. За народним міфом, Маланка була донькою бога Лада, яку викрав злий змій і замкнув у підземному царстві. Врятував її богатир Василь-Місяць, що згодом став її чоловіком. Саме тому в українській традиції образи Маланки й Василя тісно поєднані.
Свято Маланки органічно об’єднало дохристиянські та християнські звичаї. Одним із найвідоміших обрядів було «водіння кози»: хлопця перевдягали у Маланку й водили по хатах, розігруючи жартівливі сценки. Коза символізувала божество, що помирає і воскресає, а сам обряд мав забезпечити добробут, щастя й щедрий урожай у новому році.
Народні назви цього дня — Меланки, Щедрий вечір, Щедра кутя, «Васильєва коляда», вечір святого Василя. Це друге велике свято різдвяного циклу. У давнину вважалося, що саме цього вечора завершується старий рік, а наступний день — свято Василя — відкриває новий. Тому вечеря мала бути багатою й щедрою, аби таким же був і прийдешній рік.
Зранку господині починали готувати Щедру кутю — другу обрядову кутю, яку, на відміну від Багатої, дозволялося заправляти скороминою. Її ставили на покуті, дотримуючись усталених обрядів. Маланки — це веселе свято з забавами й розкішним столом: ковбаси, пироги, вареники, млинці, смажені на салі страви. З вечора і до півночі гурти молоді ходили по хатах, щедрували, бажаючи господарям щастя й достатку. Парубоцькі ватаги «водили Меланку», приходячи з перевдягненим у жіноче вбрання товаришем, щоб розвеселити родину та принести добрі побажання.
Опівночі зустрічаємо Новий рік, бажаючи один одному здоров’я, миру й щастя — на багато років або хоча б на наступний. А вже зранку, на святого Василя, селами ходили хлопці-посівальники, засіваючи зерном оселі зі словами:
«Сію, вію, посіваю, З Новим роком поздоровляю! На щастя, на здоров’я та на Новий рік…»
Так Щедрий вечір і Маланка поєднують у собі віру, традицію, радість і надію на добрий початок нового року.
Підготувала Марина Афон
