У передріздвяний вечір 1948 року польовою дорогою між Городком і Яновом на Львівщині котилася військова полуторка. Вечоріло. На димовому небі з’являлися перші зірки. У кузові машини, стискаючи між колінами автомати, сиділо з десяток енкаведистів. Біля села Мальчиці лейтенант НКВС Плотніков наказав зупинитися.
Того вечора в селі панував Святий вечір. У вікнах хат мерехтіли гасові лампи й свічки, родини після молитви сідали до святкової вечері. Вулицями лунали колядки — люди вітали одне одного з народженням Христа.
Енкаведисти розмістилися в засідці біля крайньої хати. Незабаром із-за рогу вулиці з’явився гурт вертепу — сільська молодь, переодягнена в біблійних персонажів, ішла колядувати. Вони заходили на подвір’я, співали, жартували з дітьми, бажали господарям добра.
Та біля садиби Василя Яновського різдвяне дійство обірвалося. Із-за тину вдарили автоматні черги.
Про цю трагедію з болем згадував ветеран Другої світової війни Михайло Микитин, один із учасників того вертепу:
«У вересні 1944 року мене мобілізували до Червоної армії. Я пройшов фронт, був тяжко поранений під Прагою, пів року лікувався в госпіталі. А на Різдво 1948-го разом із молоддю вирішили організувати вертеп — просто щоб принести людям радість після війни. Але біля хати Яновського нас чекала засідка НКВС».
За його словами, у кожушку, який він позичив у знайомої дівчини, після стрілянини нарахували одинадцять кульових отворів. Жодна куля не зачепила тіла.
«Не загинув від німецької кулі, а російська ледь не забрала. Видно, Господь уберіг…»
У ніч із 6 на 7 січня 1948 року колядувати вийшли тринадцять хлопців — зовсім юні й ті, хто щойно повернувся з фронту. Їх попереджали не заходити до однієї з хат, де пиячив гарнізон НКВС, але хлопці не передчували біди.
Першим під автоматною чергою впав 27-річний Павло Коваль. За ним — 19-річний Йосиф Козак, який вийшов із власного дому подивитися на колядників. Пізніше смертельне поранення отримав 25-річний Іван Колобич — він помер через місяць у львівській лікарні.
Священник, який ховав загиблих, не назвав причини смерті — боявся репресій.
Енкаведисти мовчки оглянули наслідки розправи й поїхали геть. Село ж надовго занурилося в біль і страх. Проте пам’ять про розстріляний вертеп у Мальчицях зберегли.
Згодом про цю трагедію зняли документальний фільм, а на могилах невинно вбитих колядників у селі встановили пам’ятник.
Джерело: На скрижалях
