Про таких людей, як Андрій, потрібно писати книжки, розповідати в школах, щоб підростаюче покоління знало, завдяки кому виборювалася наша Незалежність.
Андрій не афішував свої подвиги. Але нагороди просто так не дають. Жаль, що про Андрія ми тепер б говоримо в минулому. Але хочеться вірити, що в пам’яті всіх, хто його знав, він житиме завжди.
Він був незвичайним, талановитим, розумним… – написала на своїй сторінці Фейсбук колега Андрія Козішкурта, Ірина Мисник з села Високе Ніжинського району.
5 лютого у Борзні з глибоким сумом і невимовним болем у серцях проводжали в останню дорогу свого земляка, Захисника України, Андрія Миколайовича Козішкурта. Його життя обірвалося занадто рано, залишивши важку тишу, порожнечу і невимовний біль для рідних, друзів, побратимів і всієї громади.
Відспівування відбулося у Свято-Миколаївській церкві. Попрощатися із Героєм прийшли всі, хто знав і цінував Андрія Миколайовича – колеги, мешканці громади, люди, чиє життя він робив кращим, завжди допомагаючи словом і ділом. Уздовж маршруту траурного кортежу люди стояли, схиливши голови, створюючи живий коридор пошани і вдячності. Моменти тиші, переповнені сльозами та спогадами про його мужність і відданість, спліталися із словами молитви та вдячності.
Андрій Миколайович став на захист України, взявши до рук зброю, щоб боронити рідну землю і свободу нашого народу. Він залишив по собі приклад справжнього патріота, відданого Воїна і Людини, яка жила не для себе, а для людей і для своєї держави. Його мужність, жертовність і відданість назавжди залишаться в пам’яті всіх, хто мав честь знати його особисто.
На рахунку Андрія – численні врятовані життя, а бажання відстояти свободу та Незалежність Батьківщини затьмарило його пацифічний характер. Почувши звістку про повномасштабне вторгнення ворожих військ до нашої країни, Андрій без сумніві та вагань самостійно прийшов до територіального центру комплектування Чернігівщини, аби долучитися до Захисників добровольців. Ще з 2014 року він усвідомлював потребу у підготовці до війни, тож переступивши через свої юнацькі переконання він почав фізично та морально готуватися до військових дій. Андрій неодноразово проходив військові збори на Гончарівському навчальному полігоні у взводі розвідки територіальної оборони Чернігівської області. Був там на посаді командира відділення. Також їздив на Донбас з волонтерською метою, постійно цікавився ситуацією на сході та оборонною стратегією Чернігівщини.
Андрій ділився своїми думками, що з огляду на геополітичну ситуацію навколо України передбачав вторгнення ворога, але був впевнений, що широкомасштабної війни все таки не трапиться.
Досвід роботи у цивільному житті неодноразово допомагав Андрію у різних аспектах військового життя, адже у 2012 році окрім першої вищої освіти він отримав і другу – закінчив Чернігівський державний технологічний університет, отримавши звання магістра державного управління.
Народився Андрій у місті Рівне. Тато був викладачем в університеті, мати – робітником на оборонному заводі. В юнацькі роки мав пацифічний характер, тож здобувши військову освіту на військовій кафедрі Рівненського державного технічного університету він принципово відмовився від спеціальності військового.
У 1999 році він переїхав до Борзни, з якою назавжди пов’язав своє життя, працю і серце. Його трудовий шлях є прикладом послідовного, сумлінного та відповідального служіння людям. Він працював спеціалістом відділу земельних ресурсів, головним спеціалістом-розпорядником в органах місцевої влади. Уже у 25 років очолив відділ Держземагентства Борзнянського району.
У 2013 році був призначений головою Борзнянської районної державної адміністрації, з 2015 року працював заступником голови Борзнянської районної ради, а в останні роки обіймав посаду заступника сільського голови з питань діяльності виконавчих органів Височанської сільської ради.
Окрім того, Андрій Миколайович був діючим депутатом Борзнянської міської ради, активно відстоював інтереси громади, користувався заслуженою повагою серед колег та мешканців.
Кожну посаду він сприймав не як статус, а як велику відповідальність – перед людьми, громадою, державою. Його знали як чесну, відкриту, принципову людину, яка завжди вміла вислухати, підтримати, допомогти словом і ділом. Він тримав слово, не уникав складних рішень і був надійною опорою у важкі моменти.
Як справжній патріот, він узяв до рук зброю, щоб боронити рідну землю, свободу та майбутнє своїх дітей. Його шлях – це шлях громадянина, Воїна і Захисника.
Найбільшим скарбом у його житті була родина. У глибокій скорботі залишилися дружина Марина, син та дві доньки. Жодні слова не здатні втамувати їхній біль… Разом із родиною сумують всі, хто знав, працював і жив поруч з Андрієм Миколайовичем.
Його життя обірвалося занадто рано… Обірвалося раптово, залишивши по собі важку тишу, що стискає серце, і порожнечу, яку неможливо заповнити жодними словами. Біль втрати глибокий і спільний – для родини, друзів, колег, усієї громади. Пішла людина, яка жила не для себе, а для людей і для України.
Світла пам’ять про Андрія назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав, працював поруч і цінував як Людину та Захисника.
Він прожив життя гідно. Він служив людям і Україні. І ця пам’ять – вічна.
Підготувала Марина ІГНАТЕНКО
