Сьогодні, 5 березня, Ніжин у скорботі схилив голови — місто прощалося зі своїм Захисником, Олександром Володимировичем Остапцем.
Гірка звістка про загибель воїна, який тривалий час вважався безвісти зниклим, сколихнула родину, друзів і всю громаду. Понад півтора року жила надія. Понад півтора року рідні чекали дива. Та страшне підтвердження — співпадіння ДНК — поставило крапку в болісному очікуванні.
Олександр народився 14 серпня 1978 року у Ніжині. Навчався у школі №5, згодом — у ПТУ-35. Після строкової служби працював у Ніжинській дистанції колії ПЧ-5: починав на коліях, а згодом став машиністом ВПРС. Його знали як відповідального, щирого й працьовитого чоловіка.
Та справжнім покликанням для нього було ковальство. Те, що починалося як захоплення, стало справою життя. Недарма його побратими дали йому позивний «Вакула». У кованих виробах, що й сьогодні прикрашають різні куточки Ніжина, залишилися тепло його рук і частинка його душі.
З перших днів повномасштабного вторгнення Олександр без вагань став на захист України. Він боронив рідний Ніжин, воював на найгарячіших напрямках — Бахмут–Соледар, Сумщина, Покровський напрямок.
25 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання він зник безвісти…
Сьогодні ж Ніжин зустрічав свого Героя востаннє.
Живим коридором, із синьо-жовтими прапорами, зі сльозами на очах містяни проводжали Олександра в останню путь. На колінах стояли дорослі й діти. Стояла тиша — важка, глибока, пронизана болем. І лише слова молитви та прощальні залпи розривали повітря.
Без надійної опори залишилась дружина.
Без люблячого батька — донька.
Без сина — батько.
Без брата — сестра.
Ніжин втратив ще одного свого сина. Україна втратила ще одного відважного воїна.
Світла пам’ять Олександру Остапцю.
Низький уклін за мужність і відданість.
Вічна слава Герою.
Марина Афон
