Ірина Гордієнко виїхала з Херсонщини, але щотижня повертається до тварин, яких поки не вдалося евакуювати. Вона привозить корм, організовує догляд і шукає можливості забрати їх у безпечніше місце. Для неї порятунок не закінчується дорогою з небезпечного району – він триває доти, доки кожна тварина не матиме належних умов і турботи.
Одна з історій, яка особливо запам’яталася Ірині, – доля собаки Лоли з Антонівки. Колись її підібрала на вулиці жінка й залишила собі. Згодом господарка загинула внаслідок обстрілу, а собака знову залишилася сама. Лола пережила контузію, погано бачить на одне око. Тепер нею опікується Ірина.
За короткий час звичний світ Лоли зруйнувався двічі. Спочатку вона втратила дім на вулиці, потім – людину, яка стала для неї родиною. Нині собака має догляд і того, хто не дозволяє їй залишитися напризволяще.
Допомагати безпритульним тваринам Ірина почала ще до повномасштабного вторгнення. Після переїзду з Херсона до передмістя вона займалася стерилізацією. З початком війни роботи побільшало: тварин доводилося забирати з небезпечних районів і зачинених будинків.
Окупацію Ірина пережила разом зі своїми підопічними. Місяці без електрики, нестача води та постійна небезпека стали частиною її життя. Зрештою жінці вдалося евакуювати тварин на Миколаївщину.
Проте прихистити всіх одразу не було можливості. Частина тварин залишилася на Херсонщині, тому Ірина продовжує їздити туди, привозити корм і підтримувати догляд, який на місці забезпечують її помічниці. Водночас вона облаштовує простір, щоб мати змогу забрати й інших.
На початку жовтня Ірина разом із другом заснувала громадську організацію «Шосте чуття». Її діяльність пов’язана з порятунком тварин, які постраждали від війни, та пошуком для них безпечного місця.
На подвір’ї Ірини знайшли прихисток різні тварини. Тут живуть собаки, кози, кури та врятовані кабани. Для кожного потрібно облаштувати місце, забезпечити харчування й догляд.
Один із незвичайних мешканців – кабан Джордан, якого називають і Жорою. Маленьким його знайшла на Одещині молода пара. Люди відбили порося від собак, звернулися до ветеринарів і допомогли пройти лікування. Коли постало питання про подальший прихисток, почали шукати тих, хто зможе його прийняти. Так Жора потрапив до Ірини.
Тепер він має окремий загін, хороший апетит і особливу любов до овочів, передусім гарбуза. Щойно чує, що наближаються люди, прокидається й подає голос – чекає на увагу та улюблені ласощі.
Поруч живе старший кабан Боря, якого також урятували з вулиці. Він ділить простір із козами та птицею. Буває, що кури вмощуються просто йому на спину.
Ірина облаштовує для великих тварин укриття від дощу, дбаючи, щоб сухими залишалися і самі мешканці подвір’я, і сіно. За кожною такою справою стоїть щоденна праця, без якої неможливо забезпечити тваринам належні умови.
«Шосте чуття» долучається й до пошуку родин для котів, яких українські військові переправили дроном з окупованих Олешок через Дніпро. Після порятунку тварини опинилися під опікою волонтерів у Миколаєві.
Одна з них знайшла дім у переселенки з Херсона Катерини. Жінка побачила відео порятунку кошенят і вирішила забрати одного до себе. Так у ланцюжку допомоги з’явилася ще одна людина, готова взяти відповідальність за врятоване життя.
Історії Лоли, Жори, Борі та котів з Олешок різні, але мають спільне: кожен із них пережив небезпеку, втрату звичного середовища або людської опіки. І кожному потрібен час, щоб відновитися, а також люди, готові не відступити після першого кроку порятунку.
Адже евакуація – це лише початок. Далі потрібно годувати, лікувати, облаштовувати місце для життя, шукати нових господарів. А ще – повертатися до тих, кого поки не вдалося забрати, щоб вони не залишилися без допомоги.
Ірина Гордієнко продовжує цю роботу разом із помічниками. Вона знає, що врятувати тварину – означає взяти за неї відповідальність, навіть коли шлях до безпеки ще не завершений.
Джерело: Ми Українці
