В Україні з кожним роком катастрофічно зменшується поголів’я великої рогатої худоби. Те, що ще кілька десятиліть тому було основою сільського господарства та продовольчої безпеки держави, сьогодні переживає глибоку кризу. Села, де раніше лунало мукання корів і працювали ферми, зараз залишаються майже без тваринництва.
За даними Державна служба статистики України, кількість великої рогатої худоби в країні скорочується щороку. Особливо відчутне падіння спостерігається у приватних господарствах населення, які забезпечували значну частину виробництва молока.
Невтішна вона і в Ніжинському районі, якщо на 01.01.2024 року у районі налічувалось ВРХ – 7716, з них 6330 корів, то на 01.01.2026 року спостерігається значне зменшення ВРХ -3833, з них 2297 корів на ввесь новостворений Ніжинський район. Тобто за два роки поголів’я зменшилось на 4033!
А ще зовсім недавно картина українського села була зовсім іншою. Майже в кожному дворі була корова, а то й дві-три. У невеликих селах налічувалося по 8–9 табунів, у кожному з яких могло бути до сотні голів. Ці череди випасалися на спеціально відведених громадських пасовищах, і це було звичною частиною сільського життя.
Випасати худобу допомагали діти. Навіть у школі вважалося поважною причиною, коли треба було пасти череду. Рано вранці збирали всіх корів по вулицях, провулках і закапелках і гнали на пасовище. Там цілий день гледіли корів, стежили, аби ті не зайшли «у шкоду» – на засіяні поля, або буряки чи кукурудзу. Це була спільна справа всього «кутка»: по черзі пасли череду, а якщо корів було близько сотні то пасли по два двори. Існували усні правила, які фактично диктувало стадо: вони зранку напасались, потім ближче до обіду прямували до ставка, щоб попити води і заховатися у воді та під вербами від пекучого сонця. А потім лягали відпочивати, саме в цей час обідали смаколиками з торби і пастухи і мали зможу відпочити теж. А вже під вечір – стадо треба було «тримати», бо корови назбиравши вдосталь молока, квапились додому. Табун треба було пригнати у встановлений час, бо його виходили зустрічати «чергові» з кожної прилеглої вулиці. Годувальниці дисципліновано розходились по своїх домівках. Молоко та молочну продукцію продавали на базарах, та здавали у «молочарню». Жило село, розвивались традиції ведення сільського господарства.
Чому ж почалася тенденція масового зменшення поголів’я великої рогатої худоби? Мабуть основна причина – це демографічний фактор, села старіють, молодь виїжджає, а людей які можуть утримувати худобу та важко працювати фізично стає дедалі менше. Не менш важливим фактором стало розпаювання пасовищ і сінокосів, Вартість кормів, електроенергії, ветеринарних послуг постійно зростає, тоді як закупівельні ціни на молоко залишаються низькими. Селянам просто невигідно тримати корову, витрачаючи значні ресурси і час, не отримуючи гідного прибутку.
Тяжким наслідком для поголів’я великої рогатої худоби є – лейкоз. Це інфекційне хронічне захворювання, що викликається вірусом. Його часто називають «раком крові». Головна проблема в тому, що хвороба має тривалий прихований період. Корова може роками бути носієм вірусу, виглядати абсолютно здоровою, але при цьому вже заражати інших тварин через спільні годівниці, пасовища та комах (ґедзів, комарів). На Ніжинщині відсоток захворюваності досить вражаючий з 3858 досліджених ВРХ починаючи від 6 місяців, інфікованих – 263.
Лейкоз великої рогатої худоби — це інфекційне хронічне захворювання, що викликається вірусом. Його часто називають «раком крові». Якщо дослідження крові показав наявність антитіл, тварина офіційно вважається інфікованою. Таку особину заборонено тримати в загальному стаді та випасати з іншою худобою.
На сьогоднішній день ліків від лейкозу не існує. Єдиний законний спосіб боротьби – ізоляція або забій.
Здати ізольовану тварину на забій потрібно протягом одного лактаційного періоду (тобто до кінця поточного сезону доїння). Згідно з законом, ви зобов’язані здати її на забій протягом 15 днів. Категорично заборонено реалізовувати молочні продукти від інфікованих корів на ринках («з рук»). Його можна здавати на молокозаводи для промислової пастеризації або використовувати вдома лише після тривалого кип’ятіння.
Нагадуємо, що за приховування захворювання, відмову від проведення досліджень або незаконний продаж зараженої продукції передбачена адміністративна відповідальність згідно зі ст. 107 КУпАП.
Значно зменшилось виробництво молока та м’яса, зростає залежність від імпорту, підвищуються ціни для споживачів. Крім того, занепад тваринництва – це втрата робочих місць у селах і подальше ослаблення сільських громад.
Цифри в статистичних звітах вражають. Це показник стану українського села, продовольчої безпеки та економічної стабільності держави. І якщо вже сьогодні не вжити рішучих заходів, завтра ми можемо остаточно втратити те, що формувалося поколіннями.
Ярина КУРГАНСЬКА
