“Ой, мамо, я тебе набрала?” Це був останній голос Кіри, який почула її мама. Через годину по Великому Бурлуку вдарив КАБ.
Аліна довго не могла завагітніти. Коли дізналась – це стало найкращою новиною її життя.
12 квітня 2017 року народилась Кіра. Вона росла спокійною і ніжною, обожнювала ляльок.
Коли Кірі було 2 з половиною, Аліна познайомилась із Дмитром. А через рік дівчинка сама назвала його татком. Тоді плакали обоє.
Кіра любила танцювати, співати, малювати. Сама навчилась робити колесо. Щодня кликала маму і казала: “Пішли на мій концерт”.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, Кірі було 4. Родина ховалась у метро в Харкові, потім у підвалі. Їхній дім розбомбили і вони переїхали до батьків у Великий Бурлук.
Кіра любила життя там: взимку – сніговики, влітку – басейн, поряд – собачки й котики. На 6-й день народження батьки подарували їй цуценя шпіца. Назвали Міша.
Вона мріяла стати медсестрою і казала: “Бо лікарі не роблять уколи”. А ще хотіла танцювати на льоду.
28 лютого 2024 року.
Аліні треба було на роботу. Кіра пішла до бабусі в сусідній двір. Гралась та будувала халабуду.
А потім подзвонила і сказала: “Ой, мамо, я тебе набрала? Я випадково, вибач”. Аліна відповіда, що ще працює, але скоро приїде.
Прийшов дідусь Валерій. Разом із дідусем і собачкою Мішею вона пішла до залізничного вокзалу – туди, де сім’ї гуляли з дітьми.
Аліна вже збирала речі, коли побачила повідомлення: на Великий Бурлук летить КАБ. І почула вибух.
Бабуся побігла до місця прильоту. Завали розбирали військові і вони побачили курточку Кіри.
Дідусь загинув одразу, а Кіру ще намагались реанімувати. Її забрали на швидкій – але так і не довезли до лікарні.
Їй було 6 років.
Кіру та її 48-річного дідуся, ховали у Великому Бурлуці. Того дня біля селища знову лунали вибухи.
“На цвинтарі присідали, бо воно гепало-гепало-гепало…” – згадує Аліна.
Песика Мішу теж знайшли на місці прильоту. Його, мабуть, відкинуло, а хтось поклав туди, де лежала донька. Його впізнали по кольору та шерсті.
Нині Аліна живе між Великим Бурлуком і Харковом і каже: “Після втрат ми з мамою як одне ціле. Нам зараз ніяк не можна розділятись…”
Кіра мріяла про море. Про танець на льоду. Про Едварда з “Сутінків”. Про те, як виросте і стане медсестрою.
Вона не встигла.
Але поки ми її пам’ятаємо – вона жива.
Джерело: Неймовірна Україна
