В 13-ту неділю після П’ятидесятниці 15 вересня Церква нам пропонує розмислити над словами з Євангелії від Матфея (21 глава, 33-42 вірші). У цьому уривку Ісус Христос розповідає притчу про виноградник і виноградарів. Притча це завжди символ, і значення цього символу може проявлятися не в одному трактуванні, а в багатьох.
Отже, по слову Христа був один господар, який насадив виноградник і віддав цей виноградник робітникам, виноградарям, щоб вони працювали на ньому і своєчасно віддавали плоди. А коли настав час збирати плоди, то господар послав слуг. Але виноградарі побили їх камінням і нічого не віддали. Були ще послані слуги, але з ними повелись так само. Наостанок посланий був син господаря, який думав що посоромляться його сина. Виноградарі хотіли привласнити виноградник, тому сина вбили. Христос, закінчуючи притчу, питає учнів: коли прийде господар виноградника, що він зробить з виноградарями? Говорять Йому: злочинців цих покарає смертю, а виноградник віддасть іншим.
Ця притча є попередженням для сучасних людей. Це попередження не тільки для тих фарисеїв, які жили тоді і які вбили Єдинородного Сина, вважаючи, що якщо вб’ють Його, то привласнять все майно. Це попередження для всіх і кожного.
В першу чергу виноградник є навколишній світ, а ми люди – працівники, які повинні тут трудитися, обробляти, щоб вчасно віддавати плоди господарю виноградника – Богу. Якщо цей виноградник використовують для власних, меркантильних цілей, Господь посилає своїх слуг, тих, які можуть взивати до нашої совісті. Досить часто таких посланців ми слухати не хочемо, в кращому випадку відвертаємось і йдемо геть, в гіршому наносимо шкоду, щоб більше не чіпали нас. Якщо і це не допомагає, то господар різними прикладами посилає свого сина. І що може трапитися ми вже знаємо. Якщо ми належно не піклуємося про ввірену нам справу, Господь забирає цю справу, цей виноградник, і віддає іншим.
Христос закінчує притчу знову ж таки символічними словами з Псалтиря: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем. Це від Господа, і дивне в очах наших. Дивне в наших очах через те, що коли будівничий будує, то він знає, повинен знати, куди яку цеглину класти, а що класти в основу. Сучасна людина, яка формує, будує своє життя, в основу цього життя повинна покласти Бога, Христа, тільки тоді основа витримає будь-які негаразди, бурі і повені. А коли в основі Бога немає, то це будівництво на піску, кінець якого повна руйнація. Так людина в кінці свого життя стоїть на розвалинах і починає розуміти, але вже пізно, бо часу на нове будівництво вже не має.
Возлюблені у Христі браття і сестри, сприймімо слова апостола Матфея, які прозвучали на недільній літургії як призив до нас: не уподібнюватися злим виноградарям, а добрим, які і плоди вчасно приносять і основу свого життя покладають на Ісуса Христа, Спасителя світу.
