Їхнє кредо в роботі – запобігти, врятувати, допомогти! Вони впізнавані на дорогах за кольором автомобіля та гучною сиреною. Кожен другий хлопчисько мріяв у дитинстві стати таким, як вони. Ці люди не бояться ні паводку, ні вибуху, ні пожежі, ні стихійного лиха. Їхня робота – протистояти всьому цьому. Так, сьогодні мова піде про пожежників. У переддень професійного свята, Ніжин. Сіty побували в 16 -й Державній пожежно-рятувальної частині (ДПРЧ ) міста Ніжина та познайомились із молодими, скромними, та вже досвідченими героями, які щодня готові приймати на себе виклики стихій.
Пожежно – рятувальна частина починається з диспетчерської. Саме сюди надходить сигнал біди. Рядова служби цивільного захисту, диспетчер 16 -ї ДПРЧ Ірина Харченко працює тут 4 роки. На правах господарки знайомить з алгоритмом роботи.
Диспетчер приймає повідомлення про подію, вмикає сигнал тривоги і відправляє відділення на місце події. «Я підтримую постійний зв’язок з відділеннями. Вони інформують про ситуацію на місці події. Все фіксується. Дані передаються до оперативно – координаційного центр ДСНС. Приймаються рішення. Даються команди відповідно до ситуації і їх складності». Чим складніша, до прикладу, пожежа тим більше людей і техніки задіюються.
До цього Ірина трудилася на залізниці. В неї гарна дикція. Каже, звісно, треба володіти чіткою виразною мовою, аби тебе розуміли з іншого боку слухавки. А ще диспетчер має бути і неабияким психологом, адже люди в екстремальних ситуаціях по різному реагують на подію. Зачасту ввесь негатив першим приймає диспетчер. «В таких ситуаціях намагаємося ставити психоемоційний бар’єр, – говорить Ірина, – А от приємні моменти, коли телефонують і дякують, нажаль, бувають вкрай рідко!». На залізниці Ірина працювала в суто жіночому колективі: на добове чергування заступало 22 жінки. Тепер у неї виключно чоловічий колектив. На питання – Як працюється? Посміхаючись відповідає: «Добре!».
На чергуванні Ірина доба – троє. Кожне чергування – непередбачуване. Бувало до 12 викликів на добу. Це в гарячий сезон. А таким для пожежників осінь – весна, коли горить трава. А починаючи з опалювального сезону в рейтингу – порушення правил експлуатації опалювальних систем та необережне поводження з вогнем.
Рухаємось частиною далі. Гаражні бокси. Тут залізні помічники наших рятувальників. Поруч з велетами важковаговиками в одному строю САРМ-Л – спеціальна аварійно-рятувальна машина легкого типу. Ця біла красуня з’явилася в частині минулого року, її призначення – рятувати людей в ДТП та інших надзвичайних ситуаціях.
Вже 22 роки кермо цих залізних помічників рятівників тримає водій Олександр Крючков, старший прапорщик, командир відділення 16 -ї Державної пожежно-рятувальної частини Ніжина. Армія, служба за контрактом і пожежна частина. «Дуже багато знайомих працювали тут, – каже Олександр, – порекомендували і мені. Пам’ятаю своє перше бойове хрещення – рятували кіоск біля заводу «Сільмаш». Загалом, екстремальних ситуацій за час роботи було багато. Кожен виклик – це небезпека, адже не знаєш, що готує для тебе «червоний півень»…Моє завдання якнайшвидше прибути на місце і доставити рятувальників. Це ситуації, де кожна секунда важлива і дуже дорога. Вдома вже звикли до моєї професії, звісно переживають. А я, йду, ну от як і ви на свою роботу. Просто моя робота рятувати людей!!! »
Знайомтесь Сергій Корецький пожежник – рятувальник. Нещодавно боронив східні рубежі нашої держави, учасник АТО. І вже чотири роки рятує тут, « в тилу» людей та їх майно від «червоного» ворога. В житті скромний, сором’язливий – кажуть про нього колеги, в роботі відважний. «Доводилось рятувати не одне життя. В таких ситуаціях все відходить на задній план, в голові лише одне – врятувати, надати допомогу. І які б обставини не були, як би не розгорталася надзвичайна ситуація, діяти можеш лише усвідомлено і виважено. Ніяких емоцій, лише дія. Рятувати – це моя робота”, – по – чоловічому скупо ділиться Сергій.
Олександр Крючков та Сергій Корецький
ХВИЛИНИ ВІДПОЧИНКУ…
На виклик в цей день ми не потрапили. Не побачили рятувальників у ділі, ні їхніх «залізних колег». І знаєте, не шкодуємо про це! То й слава Богу, що нічого не горіло, і ніхто не ризикував своїм життям. Та коли чуєте сирену, і бачите червоний автомобіль, подякуйте їм вслід, бо це звичайні люди, які своє життя несуть в огонь, щоб врятувати, допомогти!
Тетяна Марченко для Nizhyn.city
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram.