Ще донедавна в кожному українському селі незамінними помічниками по господарству були коні. Цілі стада тримали на фермах, окрім того, кінь був майже в кожному дворі, а інколи й двоє. Ними орали городи, возили сіно, солому, дрова, врожаї. Коні допомагали у випасі стада корів і слугували транспортом, яким можна було дістатися будь-куди. Також були кінні косарки й гребалки, якими заготовляли сіно та перевозили його додому з поля. Кіньми трелювали ліс, заготовляли дрова, корчували дерева. Навіть покійників на кладовище відвозили. А ще на конях їздили верхи, запрягали у бричку, а взимку катались на санях по снігу. Коні мали велику прохідність, тому часто там, де не міг проїхати автомобіль, кінь завжди виручав. У селі казали: «Кінь на себе заробить!» І він справді заробляв, не лише на себе, а й на сім’ю. До того ж коні були справжніми друзями сім’ї, особливо господаря. Тварина розуміла його з пів слова. У господарстві для коня було два, а то й більше комплектів упряжі: одна -робоча, інша – святкова. У святкову упряж запрягали коней, коли їхали на ярмарки, весілля, сватання, «храми», коли вирушали цілими сім’ями до інших сіл святкувати традиційні свята.
Але з часом «залізні коні» – мінітрактори, трактори та мотоблоки – майже повністю витіснили живих помічників і друзів. І сьогодні в селах коней можна порахувати на пальцях. По Ніжинському району їх налічується всього 500…
Але ситуація, яка склалася сьогодні, знову змушує замислитися над альтернативою «залізним» домашнім помічникам. Пальне дорожчає, обслуговування техніки стає дедалі дорожчим, а господарствам складно її утримувати, особливо пенсіонерам. А найняти техніку теж непросто – ціни кусаються. А потрібно не лише зорати, а й посадити, прополоти та підсипати. А ще й колорадських жуків потравити… Дехто із селян уже жартує: може, дешевше знову завести коня?
Звісно, кінь – це теж витрати: корм, догляд, час і праця. Але він не потребує великих капіталовкладень, може виконувати різні роботи та навіть заробляти. Послуги кінної праці значно дешевші, тому користувалися б попитом. До того ж кінна обробка землі краща й безпечніша для рослин.
Чи можуть повернуться коні у села – ми запитали у самих жителів.
Втім, думки селян різні. Дехто згадує, що кінь у господарстві – це не лише користь, а й велика відповідальність.
– «Раніше без коня взагалі нічого не робили – ні город зорати, ні сіно привезти. Але це щоденний догляд: нагодуй, напій, почисть. Зараз техніка все робить швидше, але ж пальне кусається, і на запчастини ціни не вженешся», – коментує Іван, колишній власник коня із села Липів Ріг.
Його товариш Петро каже, що інколи все ж замислюється про повернення до старого способу господарювання:
– «Коли дивишся на ціни на дизель, то думаєш: може, й справді кінь був би вигідніший. Але зараз уже звикли до техніки, та й роботи стало менше: корів у нас уже немає, та й городу обробляємо менше».
Є й ті, хто не бачить коня у своєму господарстві в майбутньому.
– «Кінь – це добре, але потрібні час і сили, щоб доглядати. Молодь виїжджає із села, людей меншає. Тому, думаю, техніка все одно залишиться основною», – говорить Микола, який колись тримав двох коней.
А от Анатолій із села Кукшин говорить:
– «Завжди тримав і тримаю в господарстві незмінного друга й помічника – коня. Не проміняю його ні на яку техніку. Так, був і тракторець у господарстві, але то не те, не моє – син займався. Мій улюбленець, помічник і годувальник, кінь Алмаз живе у мене вже 12 років, ми з ним – одне ціле. Він у мене гуляє мало: кінь повинен працювати, от ми з ним і працюємо. Він виконує всі роботи, розуміє мене, а я його. Кінь якісніше й охайніше виконує роботи на городі, тому роботи вистачає. У нашому селі – 19 коней, а в сусідній Вертіївці всього 8. Люблю його і думаю, що все ж коней буде більшати у господарствах»
Чи стане значне подорожчання палива причиною повернення коней у села — питання відкрите. Для великих господарств техніка навряд чи зникне. Але для домоволодінь і невеликих господарств кінь може бути вигідною альтернативою.
У селах уже говорять про це люди, зважують за і проти. А от молодь майже не підтримує цю ідею, бо звикла до техніки. Та все можливо – у наш час уже нічому не дивуються. Якщо треба буде працювати кіньми – працюватимуть, бо в селі одними руками нічого не зробиш.
Поживемо – побачимо.
Марина Ігнатенко
