Сьогодні, 16 жовтня, у Талалаївській громаді відкрили Алею Слави загиблих Захисників України – місце, де стихають голоси й промовляє пам’ять.
Жителі громади, рідні загиблих Героїв, гості та представники місцевого самоврядування зібралися разом, щоб віддати шану тим, хто став на захист рідної землі й заплатив за свободу України найвищу ціну – власним життям.
«Жити без світла, без тепла в хаті – це не страшно… Страшно жити без сина, без доньки, без батька, без брата, без душевних розмов, без вечері разом, без спільного Різдва та без родинного тепла», — ці слова прозвучали на початку церемонії відкриття Алеї Слави в Талалаївській громаді.
Схиливши голови, присутні вшанували хвилиною мовчання усіх, чиє життя забрала російська агресія.
На Алеї вперше замайорів Державний Прапор України. Поруч підняли прапор Талалаївської громади. Почесну місію виконали ветерани війни, особи з інвалідністю внаслідок війни Ігор Рогожин та Роман Пасюк разом із Максимом – сином загиблого Захисника Сергія Луценка, та Євгенієм – сином загиблого Захисника Олександра Бакумовича.
Під звуки козацького маршу та Державного Гімну України Алея Слави стала місцем, де біль утрати поєднався з гордістю за незламність українського народу.
Центральним символом меморіального простору є великий козацький хрест – знак віри, жертовності та вічної пам’яті. Він нагадуватиме кожному, хто приходитиме сюди, про ціну української свободи та про тих, завдяки кому наша держава продовжує жити й боротися.
Найщемливішим моментом церемонії стало відкриття портретів загиблих Захисників України. До світлин підійшли найдорожчі люди Героїв – їхні рідні та близькі.
За кожним портретом – чиєсь дитинство, юність, перше кохання, батьківські обійми, сімейні свята, мрії та плани. Людина, яку любили, на яку чекали, якій телефонували й чиє повернення додому стало найзаповітнішим бажанням, що вже ніколи не здійсниться.
Коли відкривалися світлини, кожне ім’я звучало як окрема сповідь. У цих іменах – біль родин і гордість громади, невимовна туга та вдячність, яку неможливо виміряти словами.
Вадим Благовісний, Яніс Лупікс, Микола Кононов, Станіслав Перевера, Юрій Лаврінець, Валентин Яхно, Сергій Литвиненко, Микола Кириченко, Руслан Бутов, Олександр Солонець, Володимир Петренко, Владислав Очковський, Юрій Штанько, Анатолій Храмов, Микола Циба, В’ячеслав Ляхов, Світлана Мітрік, Анатолій Березка, Ігор Гула, Володимир Богдан, Ярослав Олійник, Олександр Костенко, Олександр Бакумович, Станіслав Сідень, Віталій Гах, Олександр Матвієнко, Дмитро Бакоцький, Олег Прокопець, Олександр Коворотній, Олексій Хоменко, Дмитро Голубєв, В’ячеслав Богдан, Валерій Луценко, Руслан Динька, Олег Непийвода, Андрій Веремійчук, Сергій Луценко, Роман Полов’ян, Денис Друзь, Сергій Черненко, Костянтин Андрієць, Руслан Музика, Олег Нішкун, Олег Вольник.
44 імені. 44 життя. 44 родини, для яких слово «завтра» назавжди набуло іншого змісту.
Це частина історії Талалаївської громади, написана мужністю, самопожертвою та любов’ю до України. Історії людей, які вже не переступлять поріг рідної домівки, але назавжди залишаться у спогадах своїх близьких і в серцях земляків.
Пам’ять про Героїв не повинна обмежуватися датами, церемоніями чи хвилинами мовчання. Вона має жити в наших щоденних вчинках, у вихованні дітей, у повазі до родин полеглих, у нашій здатності цінувати свободу та відповідати за майбутнє своєї країни.
Під час церемонії діти поставили запалені свічки навколо козацького хреста. Маленькі вогники тремтіли на вітрі, нагадуючи про світло душ, які не згаснуть у пам’яті живих.
До присутніх звернулися заступник голови Талалаївської сільської ради Олександр Пивовар, заступник голови Чернігівської обласної державної адміністрації Іван Ващенко, заступник голови Ніжинської РДА Анатолій Власенко, голова громадської організазії Ніжинської міськрайонної організації ветеранів, учасників бойових дій Сергій Ступак.
Керуючий Чернігівською епархією православної церкви єпископ Антоній та священнослужителі звершили чин освячення Алеї Слави та помолилися за душі полеглих Захисників.
Після освячення рідні, представники громади та гості поклали квіти до портретів Героїв і пов’язали жовто-блакитні стрічки – символи любові, вдячності та незгасної пам’яті.
Дякуємо кожному Захиснику й кожній Захисниці, хто став на оборону України. Дякуємо тим, хто продовжує боронити нашу державу сьогодні. Пам’ятаємо тих, хто віддав за неї життя.
Герої не вмирають, доки живе пам’ять про них.
Вічна пам’ять і слава полеглим Захисникам України!
Слава Україні! Героям слава!
Олена КРЕСАН
