Цьогоріч в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя вперше оголошено вступ абітурієнтів за новою освітньою програмою «Музично-театральна режисура».
На курсі викладатиме заслужена артистка України Олена Косінова, яка 30 років працювала головною режисеркою в Академічному ансамблі пісні і танцю Державної прикордонної служби України. Має величезний досвід роботи на столичній та інших сценах країни та готова поділитися ним зі студентами НДУ.
Ми вирішили познайомитися з Оленою Миколаївною. Отже, їй — слово.
НІЖИН — МОЄ КОРІННЯ, МОЇ КРИЛА
Я народилася на благословенній ніжинській землі — у краю, де історія, культура й талант плетуться в дивовижний вінок. Моє дитинство минуло в Ніжині — місті, яке стало моїм натхненням, стартовим майданчиком і духовним осердям.
Усе почалося з невеликої сцени в міському Будинку дітей та юнацтва, де я вперше зіграла свою Снігову королеву. Відчуття сцени, світла рампи, перший костюм — це було щось магічне. Глибокий слід залишила моя перша серйозна роль у виставі «Ніч після випуску» за Тендряковим. Я грала сучасну дівчину, яка опинилася на порозі важливих рішень, і ця роль змусила мене дорослішати разом із героїнею.
Я брала участь у виставах двох народних театрів Ніжина, зокрема, в ролі Меланки з «Кайдашевої сім’ї» — в образі щемливої та водночас мудрої української жінки.
Крім театру, мене захоплювала музика: я вчилася грати на фортепіано, слухала кожну клавішу, як пульс власної душі. А ще — ансамбль народного танцю «Поліська веселка» при міському Будинку культури. Гастролі, репетиції, концерт за концертом перетворилися на ритм життя.
Свою роль зіграла і спортивна гімнастика. Я почала займатись з першого класу і вже через рік здобула II юнацький розряд. Саме спорт навчив дисципліні, проявам сили волі, точності рухів — усе це згодом я перенесла на сцену.
Ніжин — це місто, яке дало Україні десятки визначних імен. Тут жила і працювала Марія Заньковецька, перша народна артистка України. Вчився і грав у гімназійному театрі Микола Гоголь. Саме в Ніжині розпочали свій шлях Марк Бернес, Юрій Лисянський, Ольга Попова (Хохлова) — балерина, яка стала дружиною Пабло Пікассо. Батько Еліни Бистрицької був ніжинським лікарем. З цим містом пов’язана юність Сергія Корольова — людини, котра відкрила людству космос.
Я безмежно вдячна, що моя життєва й мистецька історія почалась саме тут. Вже багато років я працюю головною режисеркою одного з найвідоміших академічних колективів країни. За плечима — сотні вистав, мюзиклів, концертів, сценаріїв. Мені присвоєно почесне звання “Заслужена артистка України”. Але найвище визнання — це відчувати, що ти не зрадила своєму першому глядачеві, що ти й далі несеш ніжинську школу мистецтва в серці.
Де б я не працювала, в яких би залах не звучали мої постановки — я завжди залишаюсь дівчинкою зі сцени Ніжинського Будинку дітей та юнацтва, яка вперше вийшла в ролі Снігової королеви й не змогла більше покинути сцену.
Ніжин — це не просто моя мала батьківщина. Це мій дух. Моє джерело. Моя внутрішня сцена.
МОЄ СВІТЛЕ ДИТИНСТВО І ВЧИТЕЛІ, ЯКИХ НЕ ЗАБУДУ
Моє дитинство було чудовим. І сьогодні, згадуючи ті роки, я не можу оминути найсвітлішого куточка в пам’яті — навчання у Ніжинській середній школі №3, яка на той час вважалась однією з найкращих. Це були найщасливіші роки!
Здається, колись там був літературний гурток, де Микола Гоголь читав свої перші твори. І я серцем відчувала цей дух навчання та творчості, що линув зі стін цієї школи. Як сказав Володимир Сосюра: «Троянди й виноград — красиве і корисне». Ці слова немов про те, чим для мене була школа — гармонія знань і краси.
Я пам’ятаю моїх улюблених, люблячих, мудрих вчителів — кожен урок із ними був як подорож. Я захоплювалась ними як прикладом того, як треба жити з вогником у серці.
Неможливо не згадати і міську бібліотеку для дітей, яка стала для мене другою домівкою. Я буквально «проживала» там — серед книг, які відкривали мені нові світи, серед бібліотекарів, які бачили в дитині не просто читача, а душу, що шукає.
Схиляю голову перед усіма тими, хто формував мій шлях: вчителями, бібліотекарями, діячами культури і мистецтва Ніжина. Вони сіяли в нас добро, знання, культуру, і це зерно проросло у моєму житті.
ЩО ЧЕКАЄ НА АБІТУРІЄНТІВ НІЖИНСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Коли я вперше ступила на сцену в маленькому залі нашого міського Будинку дітей та юнацтва, то не знала, що ця мить визначить усе моє життя. Та сьогодні, маючи за плечима десятки років роботи в театрі, сотні вистав, заслужене звання і улюблену справу, я з упевненістю кажу: мрії збуваються! Особливо ті, що народжуються на ніжинській землі.
У 2025 році ми відкриваємо нову освітню програму «Музично-театральна режисура», і я маю честь бути її гарантом: викладатиму режисуру та акторську майстерність у закладі, де колись навчався сам Гоголь, і де зараз формується нове творче покоління. Це унікальна можливість для тих, хто хоче творити, відчувати сцену, мислити образами, поєднувати музику, слово і рух в одне ціле.
Студенти спеціалізації «Музично-театральна режисура» працюватимуть з викладачами-професіоналами з найкращих театрів столиці. Зокрема, народними артистами України: Олексієм Паламаренком, Володимиром Ніколаєнком, заслуженими діячами мистецтв України Петром Ільченком, Василем Неволовим.
У планах — залучати до роботи не тільки досвідчену гвардію театралів, яка надає перевагу класиці, а й молодих амбітних режисерів, які працюватимуть в сучасних форматах. Практикуватимуться студенти ніжинського вишу на столичних майданчиках. І це — круто!
Тож якщо у Вашому серці живе мрія про театр — не бійтеся її втілити! Ніжин завжди був і залишається містом талантів. І, можливо, саме Ваша історія стане наступною великою сторінкою в мистецькій історії нашого краю.
Спілкувалася Вероніка Грицова
