Вадим Благовісний: на День народження його чекала вся родина, але він пішов у вічний політ…

 

 

 

 

Вадим і Катя вже дорослі, але тоді, ввечері 6 вересня, як у дитинстві, обговорювали «секретний план» дій. Вирішили влаштувати подвійний сюрприз батькам і вперше за місяці війни зібратись усією родиною на невеличкому хуторі Чернігівщини. Сестра прилетить із далеких Нідерландів, а Вадим спробує на кілька днів вирватися з бойових буднів льотчика-штурмовика… Шанси є! Адже 14 вересня йому виповнюється 27 років, та й у матері скоро день народження. Командир обіцяв відпустити на кілька днів…

— Хочеться, аби все було, як колись, хоч ненадовго… Без розмов про війну, із жартами, дитячим  спогадами, шашликами, — поділився Вадим. — Я вже й набір для пікніка придбав…

— Ну а сам що в подарунок хочеш?

— Ти ж знаєш, мої мрії ніколи не були матеріальними… Чомусь саме зараз, здавалося б, у зовсім невдалий для цього час, шалено захотілось сім’ї, діток, будинок… І щоб не «холостяцький барліг», а «сімейне вогнище»… А ще взяти наплічники і подорожувати Херсонщиною, Одещиною, Карпатами… Одразу після перемоги і цим займусь!

— Вадимко, як же ти подорослішав… Аби тільки нічого не зірвалось і вдалось побачитись…

Зранку 7 вересня Катя написала брату, як сильно його любить, побажала, аби Бог його беріг… Коли о 12-й він відповів коротким «Навзаєм», видихнула: «Значить, все добре» і спокійно зайнялась справами…

За кілька годин майор Вадим Благовісний загинув у небі над Миколаївщиною.

Це був 95-й бойовий виліт пілота-штурмовика на літаку Су-25… За майже сотню бойових вильотів  завдав ворогу численних втрат — знищував скупчення броньованої техніки, живої сили противника, складів пально-мастильних матеріалів та ракетно-артилерійського озброєння.

Родина таки зібралась на невеличкому хуторі Чернігівщини. Але не з нагоди його дня народження… Йому так і не виповнилось 27…

— Мабуть, було трішки самонадіяно вірити, що все буде добре, але я вірила, — каже Катерина. — Чудово розуміла, що це війна, що вона не обирає, кого забирати, а кого ні, але так хотілося, аби із братом все було добре. Україна втрачала льотчиків із перших днів війни. Вадим іноді ділився, хоч і не охоче, що втратив багатьох побратимів. Розповідав про похресницю, батько якої Герой України загинув в польоті, а тепер дівчинка залишилась і без хрещеного… Пам’ятаю, запитала, як можливо прийняти факт того, що таких неймовірних хлопців вже немає, а Вадим відповів, що іноді просто намагається думати, що вони у відпустці…

Родом професійний штурмовик — зі звичайної сільської родини, невеличкого хутора, навіть до школи доводилось ходити до сусіднього села. Тож його юнацька амбітна мрія стати льотчиком здивувала всіх односельчан.

— Батько — ветеринар, мати — домогосподарка. Та коли Вадим вперше заявив, що хоче спробувати вступити в льотний вуз, ми й не думали з нього насміхатись чи пропонувати простіші варіанти. Одразу підтримали, усі разом поїхали з ним на вступні іспити і всі були переконані, що все вийде. На той момент здавалось, що професія льотчика  — це так романтично… Вадим  успішно закінчив військовий ліцей і без проблем вступив до ХНУПСу. Вже під час першої відпустки впевнено сказав: «Ось вона, професія мрії!» Та й про одногрупників одразу сказав, що це його люди на сто відсотків, справедливі та відчайдушні, які завжди прийдуть на допомогу. Я навіть трішки по-доброму ревнувала до них. Після 24 лютого, коли Вадим ділився якимись маленькими фронтовими деталями, я зрозуміла, це й справді неймовірні люди! Вони всі за ці місяці подорослішали на десятиліття,  показали себе справжніми Героями! На жаль, багатьох із них уже немає…

Вадим випустився із ХНУПСу лише у 2018-му, на його рахунку — не одна ротація в район ООС. Катерина каже, що він жив польотами, це було справою його життя. Йому не потрібні були звання чи посади, лише літак і пальне.

— Востаннє ми бачились 16 лютого. Провели день у столиці, сходили в кіно, кожен із нас намагався не ставити запитань про війну, хоча в повітрі відчувалась напруга. Я не витримала: «А ми вистоїмо, якщо почнеться повномасштабне вторгнення?». Вадим відповів однозначно: «А хіба є вибір? Мова ж іде далеко не лише про території… вони ідуть нас вбивати!». Хто ж знав, що це наша остання зустріч?

Вадим із перших днів війни був переповнений сміливістю та рішучістю, ніколи не відмовлявся від бойової роботи. Та все ж знаходив час заспокоїти рідних.

— Не розповідав, де саме літав. Єдине казав: «Ми скрізь, де є проблеми». Сьогодні — Миколаїв, завтра — Чернігів, післязавтра — Херсон, Луганщина, Донеччина, Харківщина… Очевидно, що і поблизу рідного населеного пункту Вадиму доводилось літати. Ми чули роботу авіації доволі багато разів, чули вибухи в місцях скупчення техніки окупантів, тож очевидно, що наші хлопці робили свою роботу добре. Наш хутір не був в окупації, але прострілювався, навколо ворог розмістив величезну кількість техніки. Батьки одразу заявили, що нікуди не поїдуть. На моє обережне: «А, можливо, все ж варто…» одразу відрізали: «Вадим нас захистить!». Залишатись було страшно, у маленькому хуторі на 50 хатинок особливо не заховаєшся… Я розуміла, що батькам потрібна підтримка і була з ними, лише у квітні виїхала за кордон.

Вадим Благовісний за видатні досягнення був нагороджений орденами Богдана Хмельницького ІІІ та ІІ ступенів, останню нагороду Президент присвоїв у серпні цього року, за кілька тижнів до загибелі.

— Вадим дуже багато зробив для України, і очевидно, що він, як ніхто, заслуговує найвищих нагород. Пишаюсь ним і завжди ставитиму всім у приклад. Та очевидно й те, що жодні нагороди не повернуть мені найріднішої людини… Моторошно було прийти у квартиру, в якій він проживав у Миколаєві. Виявилось, що життя там зупинилось ще 24 лютого. Квартира, в якій ще відносно недавно лунали безтурботні жарти, святкувались іменини, збирались молоді хлопці та дівчата, потонула у смутку… Літо в неї так і не приходило, як і в багато українських домівок…

На бойовому рахунку повітряного воїна більше 100 одиниць знищеної броньованої техніки ворога, понад 80 автотранспортних засобів, близько 40 автоцистерн пально-мастильних матеріалів та 800 осіб живої сили противника.

Подано клопотання на присвоєння Вадиму Благовісному звання Героя України, посмертно…

Анастасія Олехнович

Кореспондент АрміяInform

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

 

 

Вам може бути цікаво

Залишити відповідь