Про зникнення Олени Мартинюк з Бакаївки ходять різні версії

 

 

 

 

Пошуки зниклої безвісти 59-річної Олени Мар­тинюк із Бакаївки трива­ють. Ночувала у знайомої, а потім від неї серед ночі пішла. І десь поділася. У селі обговорюють різні версії. Жінка жила сама, з рідні у неї немає нікого, окрім маленького собачки Манюні, яка й досі чекає свою господарку.

Залишилася ночувати у знайомої, а потім зникла

Олена Мартинюк ніде не працю­вала, шукала різні підзаробітки по односельцях. Що заробила – від того й жила. Була тихенькою, без­невинною жінкою, нікого не обра­жала. Так кажуть про неї жителі Бакаївки.

Розповідають, що Олена Марти­нюк родом із Уралу, у 90-х роках приїхала у Бакаївку із сином Владиславом та співмешканцем. Жили спокійно, нічим не привертали до себе увагу навколишніх. Жінка працювала у місцевому колгоспі дояркою, чоловік – трактористом. Через декілька років співмешка­нець поїхав із села; забирав із со­бою і Олену, але та відмовилася. Так і зосталасяся вона удвох із сином у Бакаївці. Після служби в армії Вла­дислав працював у пожежній ча­стині в Києві, навідувався й до ма­тері. А Олена згодом прийняла до себе іншого співмешканця, Миколу.

Говорять, що Владислав одру­жився у столиці, став батьком: на­родилася донька.

Але його сімейне життя чомусь не склалося і він повернувся у Бакаївку до матері. Почав потроху заглядали у чарку. До речі, і Олена, і її співмешканець теж були не проти чогось міцнішого.

Згодом Владислав вчи­нив самогубство – пові­сився. Що сталося – не­відомо. Йому було років 25. Мабуть, не зміг перенести розлучення, тому не впорався зі своїми емо­ціями й наклав на себе руки – подейкують одно­сельці.

Олена Мартинюк тяжко переживала втрату єди­ного сина, а через деякий час поховала і співмешканця. Тож залишилася зовсім одна, без опори та підтримки. Роботи в Оле­ни не було, копійки за ду­шею теж, тому люди поча­ли запрошувати її до себе на різні підробітки. Йшла заради грошей, ніякої праці не цуралася і нікому не відмовляла. А ще хтось одяг дасть, хтось погодує – так і жила.

Напередодні свого зник­нення Олена пасла череду зі своєю знайомою Оль­гою, яка тримає корову.
Потім у неї повечеряла, переодяглася і залиши­лася ночувати. З нею була також собачка Манюня, яка ніколи не відходила від господині. Проте серед ночі Олена десь поділася: одяг лежить, а жінки не­має. Й до цього часу ніхто не знає куди вона зникла.

«Де шукати Олену – не знаю»

– У селі говорять, що я вбила Олену, бо я її остан­ня бачила. Навіть погро­жували, – одразу починає розповідати 54-річна Ольга Миколаівна. – До мене поліція приїжджала. Хотіли на детектор брехні відвезти – я не проти. Я їм розповіла все як було: не брешу.

Ольга працювала листо­ношею, після скорочення залишилася без роботи. Єдина годувальниця – корова. Й те, що жінка за­робить від здачі молока – увесь її дохід. А напере­додні зникнення разом з Оленою Мартинюк, як це бувало й раніше, пасли череду.

– Коли пасемо корів, я напередодні забираю Олену до себе, вона в мене ночує, а потім о шостій ранку ідемо з че­редою, – каже її знайома. Тим часом із двору вибігає маленька собачка. – Це її Манюня. Вона завжди за Оленою бігала. До мне, бувало, прийде, я її пого­дую, бо в неї в хаті немає нічого. А собачка чисто­плотна, гарненька. Із Оле­ною в хаті завжди спала, вона її купала, і дуже любила. Ось у мене зараз живе.

Олена ввечері, за день до свого зникнення, при­йшла до Ольги, перено­чувала, а зранку разом пішли пасти корів. Ввечері знову повернулися до Ольги. Помилися, повече­ряли. Господарка перша пішла спати, а гостя ще захотіла трохи подивити­ся телевізор.

– Я проснулася серед ночі, десь на початку пер­шої години, телевізор вимкнений. Вийшла на кухню, там повинна спати Олена. Бо в будинку ре­монт, тож ліжко довелося туди перенести, – пояс­нює Ольга Миколаївна. – Дивлюся: ліжко застеле­не, її немає. На вулиці теж не було. Вирішила, що, Олена пішла додому.

У понеділок, 31 липня, десь о п’ятій ранку, до Ольги прибігла Оленина собачка.

– Я ще думаю, чого це вона до мене так рано прибігла? Адже до мене збиралася прийти Олена на Іллю ( церковне свя­то 2 липня. – Авт.). Хоча Манюня й раніше, бувало, прибігала і я переказува­ла через людей Олені, що песик у мене, – розпо­відає Ольга.

Не навідалася на Іллю до своєї знайомої Олена, як обіцяла. Тож того вечора Ольга велосипедом поїхала до неї, щоб дізна­тися чому та не прийшла. Проте двері були зачи­нені. Постукала у вікно – тихо. Ніхто Олену Марти­нюк так і не бачив.

Четвертого числа знову Ольга поїхала до Олени – подивитися може, вже вдома. Але дарма. Тож наважилася з іншою знайо­мою, теж Ольгою, зайти в хату. Коли побачила свою куртку, в якій Олена від неї пішла, з неділі на понеді­лок, зрозуміла, що та при­ходила додому.

Ольга шукала Олену че­рез знайомих – марно. Жінка переживає, що й досі немає зниклої. Що трапилося – теж не знає. Припускає, її могло «перемкнути».

Згадує Ольга Миколаїв­на, що під час повномасштабного вторгнення Олена прибігла до неї, шукаючи прихисток. Бо в центрі села на перехресті стояли танки і від їхньої стрілянини в Олениній хаті повилітали шибки.

– У мене люди з Ніжина були: двоє малих дітей, молода пара, а ще їх мати, в якої на подвір’ї орки все знесли. Я нікого не вигна­ла. Душа в мене добра, – зазначає Ольга. – В Олени зовсім немає нікого. Тож до мене ходила, бо я теж сама живу. Інколи брат приїжджає, а сини вже до­рослі: один під білоруссю мешкає, інший – у Польщі. А вона (говорить про Олену Мартинюк. – Авт.), бувало, прийде до мене, ми поси­димо, пожуримося… Що мені робити, де її шукати – не знаю. Вже скільки днів пройшло, а її немає!

Або в кукурудзі або в болоті

У Бакаївці ходять різні версії щодо зникнення Олени Мартинюк. Навко­ло села – поля, засіяні кукурудзою, а ще скрізь болото. Тож припускають, що Олена була нетвереза і могла якимось чином забрести в болото. Навіть, кажуть, нібито вона ко­мусь телефонувала і про­сила допомоги, бо тоне.

Крім того, люди розмір­ковують, що жінка могла піти в ліс і з нею могло статися все, що завгод­но. Можливо, вона десь ходить-бродить і не ро­зуміє, де перебуває. А ще вважають, що її вже немає серед живих. Бо за ті тижні, відколи Олена зникла, вже б знайшлася. Можливо, дикі звірі роз­тягнули її тіло на шматки, адже у лісах бігають лиси­ці та кабани.

А може що з головою сталося, припускають. Подейкують, що її бачили у нижній білизні – у та­кому вигляді начебто ходила брудна у лісосмузі і говорила, що заблукала. Ще говорять, що через два дні після оголошеного зникнення Олени та йшла вулицею села. Може, була п’яна і щось сталося, тому й пішла від знайомої се­ред ночі і десь загубилася.

Скільки людей – стіль­ки версій. Проте, що на­справді сталося – з’ясовує поліція. Правоохоронці на­разі займаються пошука­ми Олени Мартинюк.
Джерело: Gorod.cn.ua

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram