Багатодітна мати з Ніжина на Чернігівщини Вікторія Лупікс служить у ЗСУ з 2020 року. Вона брала участь в обороні Ніжинщини у 2022-му, а цьогоріч налаштовувала зв’язок під час військової операції у Курській області РФ. Нині Вікторія — начальниця інформаційно-телекомунікаційного вузла інженерної частини Командування Сил підтримки.
Вікторія Лупікс розповіла, думала про службу з 2014 року. Проте тоді її троє дітей були маленькими.
“У 2014-му загинув мій чоловік у зоні АТО і я чекала, коли підростуть мої діти, щоб можна було їх залишити. На той час в мене була мама, я їх залишила на маму і поїхала на навчання, підписала контракт і прийшла до лав Збройних Сил у відділення зв’язку”.
За чотири роки служби Вікторія пройшла шлях від солдата до молодшого лейтенанта. Нині вона начальниця інформаційно-телекомунікаційного вузла інженерної частини Командування Сил підтримки.
“Я цим живу. Робота моя полягає в тому, щоб налаштувати зв’язок. Без зв’язку — немає управління і всі це прекрасно знають. Я налаштовую радіостанції”.
Вікторія каже, як тільки почула вибухи 24 лютого 2022 року, одразу поїхала до своєї частини.
“Відбувалось все дуже швидко: ми ночували там, готувались до вторгнення. Ми знали, де вони (росіяни, — ред.) підходили до нас дуже близько. І ми своїми силами організовували все. Ми перепрошивали радіостанції по декілька разів, щоб на іншій хвилі ніхто не чув”.
Протягом двох місяців Вікторія брала участь в операції в Курській області. Каже, іноді доводилось працювати вночі при світлі ліхтарика.
“Ми поставили ретранслятор, зробили налаштування і, щоб можна було керувати на пунктах управління, налаштували зв’язок по машинах, ІМР називається машина. Це броньована машина і там для того, щоб був зв’язок, треба між механіком і водієм внутрішній налаштувати, і в шлемофоні там зв’язок”.
За словами Вікторії, перед кожним таким виїздом вона налаштовує себе на позитив. Її головна мотивація — повернутись додому до дітей.
“Зі мною цього разу виїздив хлопчик з мого підрозділу і запитує: «Тобі страшно?», це ми їдемо вночі на виїзд, «Тобі страшно?». А я кажу: «Сашо, мені не страшно і ти не бійся, все буде добре!» Хоча може десь там всередині й переживаєш, бо в тебе діти самі. І ти розумієш, що ти, щоб не сталось, повинен повернутись назад”.
Старший син Вікторії — військовий льотчик. Ще двоє дітей неповнолітні. Жінка каже, коли у неї черговий бойовий виїзд, вони щоразу чекають на неї вдома.
“Вони як би й дорослі, але ще зовсім маленькі: 12 і 14 років. Вони хвилювались дуже, переживали, просили : «Повернись пошвидше! Приїдь до нас!» Я знаю, що вони хвилюються, але сприймають як належне.
Вільного часу у неї небагато, ділиться Вікторія. Та, коли він є, вона вишиває, робить гердани та доглядає за квітами.
Джерело: Суспільне Чернігів
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Приєднуйтесь до нашого Ютуб-каналу та слідкуйте за останніми новинами Ніжинщини
