Він міг повернутися додому… але не встиг. Іван Рой – 21-річний нацгвардієць, якого з дитинства вирізняли хоробрість і любов до України, загинув у страшній авіакатастрофі російського Іл-76. У Славутичі 30 липня попрощалися з Героєм, якого мали повернути додому з полону…
Його катували за те, що був патріотом Іван Рой потрапив до російського полону у перші дні повномасштабного вторгнення – під час служби на Чорнобильській АЕС. Йому було лише 19. Разом із ним у полоні перебували побратими – вони згадують: Іван не зламався, навіть у найстрашніші моменти.
«Він був великим патріотом. Його дуже сильно катували… Але він тримався. Співав українські пісні, не боявся. Коли його забрали на обмін — ми раділи. А потім дізналися, що той літак впав. Це був удар по всіх нас», — розповідає побратим Олександр Трухан.
побратим загиблого Олександр Трухан
Він знав, що не повернеться Мама Івана, Ольга Тітова, теж потрапила до полону. Вони були разом. Її згодом відпустили, але сина залишили.
«Коли росіяни стояли поруч, він співав «Рідна мати моя…». Потім сказав мені: “Не обертайся”. Він ніби відчував… Він сам казав хлопцям: я звідси не вийду».
мати загиблого Ольга Тітова
Тіло Івана вдалося ідентифікувати лише за кілька місяців — за ДНК та татуюванням. Мати розповідає: з першого дня відчувала, що його вже немає серед живих, але доводити це довелося майже два роки.
Іван — це приклад справжньої сили духу. З юності займався кікбоксингом і футболом, мав чимало нагород. Завжди був справедливим і добрим. Допомагав пенсіонерам, захищав менших. Збирався вступати до «Азову»
«Він завжди відстоював правду. Емоційний, незламний. Не з тих, хто здається», — згадує мама.
«Рой тут?» — його ім’я пам’ятали навіть у полоні Ще один побратим, Дмитро Кигим, пригадує, як Івана боялися і поважали навіть у неволі: «Його лякали, що відправлять до Чечні. Він мав тату, за яке переживав. З нього знущалися. Але щоразу, навіть на прогулянках, питали: “Рой тут?” Його знали всі. Він був мужнім до останнього».
Він не дочекався обміну. Але повернувся додому – Героєм
Іван Рой — один із тих, хто заслуговує на вічну пам’ять. Його шлях обірвався в небі, коли він уже був майже вдома. Але його мужність, стійкість і любов до України — залишаться назавжди з нами.
