Жнива завершено. Поля, напоєні сонцем і потом праці, відпочивають у тиші. Над ними — легкий серпневий вітер, а з подвір’їв уже линуть голосні пісні. Це на Чернігівщині святкують Обжинки — прадавнє свято, яким українці здавна завершували хліборобський рік.
На завершення жнив женці ще раз проходили полем, збираючи останні незрізані серпом колоски. З них плели обжинковий вінок — знак вдячності землі за урожай, оберіг дому і символ надії на добрий хліб наступного року. Часто робили два вінки — окремо з жита й пшениці. Прикрашали їх волошками, маками, ромашками — тим, що дарувала сама природа.
Найкращу жниварку — молоду й працьовиту дівчину — обирали, щоб нести на голові цей вінок. Попереду святкової ходи йшов хлопчик із уквітчаним снопом.
Усі співали:
Одімкни, пане, нові ворота,
Несем віночок з щирого злота;
Ой, вийди, пане, хоч на ґаночок,
Ой, викуп, викуп злотий віночок…
Дівчата співали:
Кінець нивочці, кінець,
Будемо плести вінець.
Добре нам було жати,
Бо було з ким розмовляти…
Або ж:
Котився віночок по полю,
Просився у господаря в стодолу…
Цей вінок іноді доповнювали ще й так званою «квіткою» – оригінальною композицією з кількох маленьких снопиків. Її вручали найгарнішій дівчині, яку обирали серед жниварок, – саме вона вела святкову ходу до господаревого двору.
Попереду йшов хлопчик із уквітчаним сніпом. А за ним – женці з піснями:
Зашуміла діброва,
Залящала дорога,
Господареві женці йдуть,
Золотий вінок несуть…
На порозі господар зустрічав їх хлібом-сіллю та горілкою. Урочисто приймав сніп і вінок, клав їх на покуть – під ікони. Цей дар вважався священним: його зберігали до Спаса, щоб потім освятити разом із хлібом нового врожаю.
Із вінком на голові дівчина зверталася до господаря:
Дай вам, Боже,
Щоби сьте щасливо дочекали
На той рік сіяти, орати,
А ми – здорові збирати!
У хаті вже були накриті столи. Починалося застілля, під час якого лунали обжинкові, величальні та жартівливі пісні:
Ой, обжинки, наш паночку, обжинки,
Дай нам ще меду й горілки…
На Чернігівщині ворожили й на врожай наступного року. Із вінка брали три колоски – від раннього, середнього та пізнього посіву – й закопували в землю. Дивилися, котрий проросте першим, – так і визначали, що краще сіяти.
Ці обряди виконувалися лише для озимих хлібів – жита й пшениці. Урожай ячменю, гречки чи вівса завершували простіше, іноді з «обкісками»: невеличким віночком на косі, який косар урочисто вручав господарю, бажаючи:
Дай вам Господь Бог
Обкісків діждати,
Щасливо зібрати,
І довгий вік прожити!
