Іноді найбільші трагедії не чути — вони не гримлять вибухами і не потрапляють у заголовки новин. Вони живуть у тиші спалених квартир і розбитих сердець.
Саме такою стала історія Ганни Никифорівни Тунік, 1940 року народження, яка після вибуху 15 жовтня у Ніжині на вул.Синяківській втратила свій дім. Її однокімнатна квартира на третьому поверсі вигоріла майже вщент після влучання ворожого безпілотника. Полум’я пошкодило третю частину будинку. Здавалося, гірше вже не може бути, але найболючішим виявилося не це — ніхто не запропонував притулку, навіть на одну ніч. Люди мовчки проходили повз, і байдужість виявилася холоднішою за осінній вітер.
Жінка залишилася абсолютно одна. Колись у неї була родина— чоловік та донька, але обох давно немає серед живих. Єдина розрада — кішка Марта, яка під час вибуху дивом урятувалася, сховавшись під ванною.
Після трагедії Ганна Никифорівна звернулася по допомогу до міської влади. Там намагаються знайти можливість допомогти, але ситуація складна: у місті обмежена кількість тимчасових прихистків, а за проживання у гуртожитку потрібно сплачувати наперед. Для пенсіонерки з виплатою у 4800 гривень це майже непосильна сума. Їй пообіцяли оглянути пошкоджену квартиру, однак вікна та балкон досі не відновлено, а зима вже на порозі. Процес отримання компенсації за зруйноване житло триває і поки що жінка чекає на рішення.
Серед усіх цих формальностей і очікування вона просто хоче мати дах над головою. І ця історія — нагадування про те, що поряд з нами є ті, хто потребує як матеріальної допомоги, так і простого людського тепла.
Війна випробовує міста, долі й серця. І якщо в них згасне співчуття, ми втратимо те, що робить нас людьми. Бережімо тепло в душі, навіть коли навколо холод і розпач.
Кожен, хто має можливість допомогти, може стати для неї світлом серед темряви. Бо навіть маленька підтримка здатна зігріти того, кого життя залишило наодинці з бідою.
Номер картки для допомоги: 5167 8032 8713 9831 Ганна Тунік.
Марина Афон
