Історія Гетьманщини знає багато драматичних сторінок, але події листопада 1708 року назавжди увійшли в пам’ять як символ московської жорстокості та нищення української державності. Батурин, столиця гетьмана Івана Мазепи, став жертвою кривавої помсти Петра І.
25 жовтня 1708 року Іван Мазепа разом із козацькою старшиною перейшов на бік шведського короля Карла XII. Петро І сприйняв це як смертельну зраду. Його наказ був однозначним — знищити гетьманську столицю й показати всій Україні, що чекає тих, хто наважиться кинути виклик Москві.
Батурин був однією з найсильніших фортець України того часу:
• його укріплювали земляні вали, рови та дубові палісади;
• гарнізон нараховував 7–8 тисяч козаків і сердюків;
• у місті було понад 40 гармат;
• склади були наповнені порохом і провіантом.
За підрахунками істориків, Батурин міг витримати тривалу облогу, особливо з огляду на наближення Карла XII і шведського війська. Тому Меншиков, який підійшов до фортеці з 20 тисячами драгунів і 5 тисячами піхоти, розумів: швидко штурмом місто не взяти. Московські воєводи шукали спосіб уникнути довгої облоги.
Вирішальним став людський фактор. Полковник Прилуцького полку Іван Ніс відправив до Меншикова свого посланця — козака Соломаху. Той видав московитам таємницю: у Батурин вів потайний підземний хід.
Саме через цей хід московські загони пробралися у фортецю, тоді як інша частина війська імітувала штурм ззовні. Удар у спину зсередини вирішив долю міста.
Батурин впав.
У спогадах зазначається, що Ніс отримав від Меншикова гроші й обіцянки високих почестей у московській службі. Деякі джерела вказують, що йому гарантували прощення та збереження маєтностей, якщо він перейде на бік царя.
Також імовірно, що Москва залякала його можливою страттю за «зраду», адже він був старшиною при Мазепі.
Івана Носа купили грошима, обіцянками посад і збереженням привілеїв. Це класична практика московської влади: підкуп старшини, щоб зламати опір усього народу.
На момент трагедії гетьмана Мазепи не було в столиці.
25 жовтня 1708 року (5 листопада за новим стилем) він разом із частиною козацької старшини та близько 1200 козаків перейшов через Десну й вирушив назустріч шведському королю Карлу XII.
Його метою було об’єднання сил для спільного походу проти Москви.
Батурин залишався головним арсеналом: там зберігалася зброя, харчі, порох, які мали стати забезпеченням для війська Мазепи й шведів.
Фактично, Батурин був серцем нової антимосковської коаліції. Саме тому Петро І наказав Меншикову негайно знищити місто, щоб позбавити Мазепу та Карла XII опори й ресурсів.
Меншиков наказав не залишати живих.
• було вирізано 6–14 тисяч людей — козаків, сердюків, міщан і жителів навколишніх сіл;
• жінок і дітей убивали так само без пощади, багато з них горіли у власних хатах;
• полонених катували: четвертували, садили на палі, прив’язували до дощок і пускали по річці Сейм.
Шведські свідки писали: «Жах охопив усю Україну від того, що зробили московити».
Про трагедію Батурина писали провідні газети Франції — Gazette de France, Paris Gazette, Mercure historique. Заголовки були промовисті:
• «Страшна різанина в Україні»
• «Уся Україна в крові»
• «Жінки й діти на вістрях шабель»
Європа побачила справжнє обличчя московського царя: «Страшний цар жадібний до крові в Україні».
У наш час під стінами Батурина археологи виявили 170 поховань, і 90% із них — дитячі. Це діти козацької старшини та міщан, які шукали захисту в гетьманській столиці. Їхні кістки — немов німі свідки тієї страшної ночі.
Виступ Мазепи проти Москви був не випадковим — це був стратегічно підготовлений крок, розрахований на союз зі Швецією та спільну боротьбу за незалежність України.
Батуринська трагедія стала попередженням: Москва завжди карала українців не лише мечем, а й страхом, нищачи навіть дітей. Але вона ж залишила нам приклад, що навіть після найжорстокіших втрат боротьба за свободу не згасає.
Джерело: Юрій Ганчорка
