У Галайбиному, серед спокійних височанських краєвидів, живе людина, про яку кажуть просто: «золота душа і золоті руки». Костянтину Андріяновичу Складанному – 86. Він і досі енергійний, дужий, меткий, їздить велосипедом по селу, тримає курей і кролів, порається на городі й упевнено повторює своє життєве кредо: «Рух – це життя».
Народився і виріс Костянтин у Галайбиному. Закінчив школу на «добре» і «відмінно». Як і багато хлопців тоді, мріяв поїхати «в світ», заробити грошей, побачити життя. Друзі кликали на велике будівництво на Донбас. Костянтин поїхав у Борзну зніматися з військового обліку та воєнком несподівано запропонував інший шлях – навчання у Київському військовому медичному училищі. Юнак погодився, але дорогою додому передумав: не хотів підводити товаришів.
Так він опинився на Донбасі. Два роки працював на шахті машиністом електровозу – важка, небезпечна, «чоловіча» робота. А потім була служба в армії у Баку.
Після служби він рік попрацював у колгоспі й знову поїхав на заробітки – тепер уже підкорювати цілину. Спершу працював електриком, потім обліковцем тракторної бригади. Саме туди привіз із собою молоду дружину Галину – сироту, з якою одружився після повернення в рідне село.
Молоде подружжя важко працювало, мріяло про власну хату. Але одного дня Галина поїхала на весілля до сестри – і… не захотіла повертатися назад. Чоловік мав підписану річну угоду з керівництвом, але дружина наполягала, та й батько додав: «Пора будувати дім».
Костянтин знявся з роботи і повернувся до сім’ї.
У колгоспі він працював комірником, потім завідувачем ферми. Згодом став бригадиром будівельної бригади – і на цій посаді пропрацював 42 роки. Під його керівництвом будували ферми, сараї, господарські приміщення, змінювали обличчя села.
Люди знали: якщо вже Складанний береться – буде якісно, на совість, «як для себе».
З Галиною вони прожили 58 років – тихо, рівно, в любові та підтримці. Виростили сина і доньку, діждалися двох онуків і двох правнучок.
Син нині живе на батьківщині дружини – у Краснодарському краї. Часто телефонує батькові, підтримує і всім серцем вболіває за Україну. Донька мешкає в Запоріжжі, працює на «МоторСіч», часто приїздить до тата.
Поруч із Костянтином зараз зять Сергій – допомагає по господарству, підтримує в усьому.
Костянтин Андріянович – людина з поетичною душею. Ще в армії, служачи в Баку, Костянтин переписав у свій блокнот великий вірш про життя, який знайшов у журналі. Вірш настільки припав до душі, що він пам’ятає його й нині – майже 70 років по тому. Навіть зробив копію – «щоб не загубити».
Для людей старшого покоління такі речі – це компас, що веде крізь роки.
Попри поважний вік, Андріянович не сидить без діла: тримає господарство, обробляє землю, ще донедавна доглядав пасіку. Легко сідає на велосипед і об’їжджає все село.
Каже:
– Треба працювати, бо коли рухаєшся – живеш.
У житті Костянтина Складанного немає гучних нагород чи високих звань. Але є значно більше: чесна праця, відданість родині, любов до землі та постійний рух уперед.
Олена КРЕСАН
