Український віночок зберігав у собі цілий світ народної мудрості, де кожна стрічка мала своє призначення. Наші пращури вірили, що правильно сплетений віночок не лише прикрашає дівчину, а й оберігає її від лихого ока, приносить здоров’я, щастя та добру долю.
Особливе місце у віночку займали різнокольорові стрічки. Вони не були випадковою окрасою – кожен колір ніс власний символічний зміст. До того ж стрічки розміщували у суворій послідовності, адже вважалося, що саме так вони утворюють сильний оберіг.
У різних регіонах України стрічки називали по-різному: «лєнти», «бинди». Наприкінці XIX століття особливо популярними стали орнаментовані шовкові бинди, виткані різнокольоровими квітами. Сьогодні такі автентичні стрічки можна побачити у краєзнавчих музеях та приватних колекціях.
Що означали кольори стрічок?
Наші предки вкладали у кожен відтінок особливий зміст:
світло-коричневий – земля-годувальниця;
жовтий – сонце, тепло та життєва енергія;
світло-зелений і темно-зелений – молодість, краса та буяння природи;
блакитний і синій – небо й вода, що дарують здоров’я і силу;
жовтогарячий – хліб, достаток і праця;
фіолетовий – мудрість;
малиновий – щирість, доброта та душевність;
рожевий – добробут і достаток;
білий – особливий колір, що мав глибоку символіку.
Першою, у самому центрі віночка, закріплювали світло-коричневу стрічку – символ землі. По обидва боки від неї розташовували жовті стрічки – сонце. Далі йшли світло-зелені та темно-зелені, потім блакитні й сині, жовтогарячі, фіолетові, малинові та рожеві.
Таке розташування не було випадковим. Воно відображало гармонію світу: землю, сонце, природу, небо, воду, працю, мудрість і людські чесноти.
Білі стрічки вплітали далеко не завжди. Їх дозволялося використовувати лише тоді, коли кінці були вишиті золотом і сріблом. При цьому права біла стрічка символізувала сонце, а ліва – місяць. Якщо ж такої вишивки не було, білі стрічки до віночка не додавали.
Зазвичай до віночка вплітали від семи до дванадцяти стрічок. Їх добирали за кольором, довжиною та призначенням. Стрічки могли кріпитися не лише до самого вінка, а й до спеціального обруча – кибалки (або «кички», «лубка»), який слугував основою головного убору.
Для української дівчини віночок був більше, ніж елемент святкового вбрання. Він розповідав про її світогляд, зв’язок із природою, повагу до традицій та віру в силу оберегів. Саме тому й сьогодні український віночок залишається одним із найвідоміших символів нашої культури, а кольорові стрічки нагадують про мудрість поколінь, яка передавалася від матері до доньки.
Підготувала Марина Афон
