Старі яблуневі сади поступово зникають. Майже не залишилося колишніх колгоспних садів, які щороку рясно родили яблуками. Коли влітку чи на початку осені проїжджав повз такий сад, повітря наповнював неймовірний аромат стиглих плодів. Це був не просто запах яблук – кожен сорт мав свій особливий, неповторний аромат.
Найбільш запашними були Антонівка, Путівка, Малинівка, Білий налив. Їхній запах був настільки сильним, що відчувався далеко за межами саду. Він змішувався з теплим літнім повітрям і назавжди залишався в пам’яті тих, хто хоча б раз побував поруч.
Сьогодні в сучасних інтенсивних садах такі сорти зустрічаються дедалі рідше. Молоді дерева швидко вступають у плодоношення, дають гарні врожаї, але того знайомого, насиченого аромату вже майже немає. Яблука стали іншими – красивими, великими, але часто позбавленими тієї душі, яку мали старовинні сорти.
Та там, де ще зберігся старий сад із розлогими яблунями, досі живе справжня яблунева казка. Цього року старі дерева щедро вродили. Гілки гнуться під вагою соковитих плодів, а повітря знову наповнилося знайомим ароматом дитинства.
Найпершою достигла Малинівка. Відомо що цей сорт було виведено на території нинішньої Естонії і що в другій половині ХІХ ст. саджанці навіть експортувалися до Америки.
Її невеликі, ніби розписані пензлем яблучка густо обліпили кожну гілку. Аромат стоїть на всю вулицю – солодкий, медовий, із легкою кислинкою. Достатньо пройти повз, щоб зрозуміти: достигла Малинівка.
Відомо що цей сорт було виведено на території нинішньої Естонії і що в другій половині ХІХ ст. саджанці навіть експортувалися до Америки.
Це один із найстаріших сортів яблук, який вирощували ще наші діди й прадіди. Її цінували не лише за раннє дозрівання, а й за неповторний смак і запах, що став справжнім символом українського літа. Це жива пам’ять про минулі покоління.
Хотілося б, щоб старі яблуні не зникали назавжди. Адже разом із ними ми втрачаємо не лише унікальні сорти, а й частинку нашої історії, наших спогадів і того незабутнього яблуневого аромату, який неможливо відтворити жодними сучасними технологіями.
Марина Ігнатенко
