Після важкого робочого дня хочеться одного – прийти додому, взяти книгу і на кілька годин опинитися зовсім в іншому світі. Подалі від тривожних новин, щоденних проблем, втоми й напруги. Переключитися, відпочити, дозволити собі хоча б ненадовго абстрагуватися від реальності.
Але що саме має бути в книзі, щоб вона справді допомогла читачеві втекти від буденності? Яким має бути цей інший світ – і що відбувається, коли людина сама починає його створювати?
Про це ми говорили із 30-річним ніжинцем Сергієм Машковцем – автором, який пише фентезі, фантастику, психологічні трилери, історичні романи та поезію. Він уже створив п’ять великих творів, а його фентезійний роман «Хроніки магічного міста Фрей» побачив світ.
Сьогодні Сергій працює фрилансером, створює звітні таблиці в Excel, а у вільний час пише книги. Його історії переносять читача у вигадані світи.
Сергій народився і виріс у Ніжині, навчався в НДУ імені Миколи Гоголя, здобув освіту психолога та фахівця з англійської мови, а згодом отримав диплом магістра за спеціальністю, пов’язаною з інформаційною справою.
Сергій розповів про його перші кроки у літературі: ліричний вірш, книгу, яку він так і не наважився опублікувати, любов до фентезі, психологію персонажів, сучасну українську літературу, майбутні романи та про те, чому Ніжин для нього – це значно більше, ніж Гоголь і знамениті огірки.
– Сергію, як у вашому житті з’явилося письменництво?
– Я вперше написав вірш у 16 років. І це було досить дивно, бо до цього я особливо поезією не займався. Просто якось прийшло натхнення – я написав лірику й зрозумів, що мені це подобається.
Після цього почав писати поезію, потім прозу. Уже в університеті написав свою першу книгу.
– Як на мене, вона була далеко не ідеальною, тому я її нікуди не відправляв . Але це була моя перша проба пера. Потім я почав займатися цим серйозніше: заглиблюватися у творчість, багато читати, брати участь у літературних конкурсах. Саме це дало мені великий поштовх до написання книг.
– А першою була поезія чи проза?
– Проза. Це був текст у жанрі реалізму, багато в чому про моє життя на той момент – про те, що боліло, що хотілося висвітлити. Але з погляду художньої майстерності текст, очевидно, не дотягував. Я її написав передусім для себе, а не для публікації.
Сьогодні Сергій не обмежує себе одним жанром. Навпаки – вважає, що саме постійні експерименти допомагають письменнику розвиватися.
– У якому жанрі ви пишете зараз?
– Мені складно відповісти одним словом, тому що я пишу одразу в декількох жанрах. Основний для мене – фантастика, фентезі. Це те, що я особисто найбільше люблю й у чому знаходжу радість. Але також пишу горор-оповідання, історичні романи. Нещодавно написав історичний роман про Київську Русь. Планую відправити його на конкурс «Коронація слова». Було дуже цікаво проводити дослідження для цієї книги. У процесі зрозумів, що історію теж хочеться писати. І поезію я не закидаю – працюю над поетичними збірками.
Наразі у творчому доробку письменника п’ять великих робіт: «Епатаж», «Від гранатового до цінамонового» – психологічний трилер, «Хроніки магічного міста Фрей», «Остання надія Києва» – історичний роман, а також велика поетична збірка. Саме участь у конкурсах стала для автора важливим етапом професійного росту. Його тексти здобували відзнаки та потрапляли до фіналів різних літературних змагань, зокрема «Фантастичне Рівне. Історії та оповіді – 2025», «Чугуївської мініатюри», «Текстури», Літературного конкурсу імені Івана Дубинця. Сергій також став призером конкурсу «Бузковий травень» та фіналістом конкурсу морської прози «Мателот – 2026». Його оповідання з’являлися в літературних збірках та антологіях.
Насьогодні видана поки одна книга – «Хроніки магічного міста Фрей».
– Чому саме фентезі стало вашою особливою любов’ю?
– Мені подобається пробувати себе в різних жанрах. Це такий своєрідний виклик самому собі. Так ти більше навчаєшся. Нові твори не дають тобі «забронзовіти» в одному статусі, коли ти пишеш тільки щось одне. Фентезі – це, звісно, моя велика любов.
Я сам багато читаю фентезі й люблю його писати. Але загалом різні жанри теж цікаві.
«Хроніки магічного міста Фрей» – фентезійна історія, у якій за вигаданим світом ховаються цілком реальні людські питання.
– У «Хроніках» багато серйозних тем. Чому ви вирішили говорити про них саме через фентезі?
– Так, серйозних тем там піднімається дуже багато. Але я намагався подати їх легко. Моя головна ціль була в тому, щоб людина після важкого робочого дня могла відкрити книгу, розслабитися, переключитися і навіть серйозні теми сприймати легко – відчути якесь полегшення, катарсис, а не отримати ще один важкий текст, над яким потрібно довго думати.
У книзі є декілька паралельних сюжетних ліній. Там порушуються теми влади, помсти, особистого вибору, вибору між добром і злом.
А фінал відкритий. Він залишає такий собі простір для роздумів: щоб читач сам вирішив, як би він вчинив на місці героїв.
Мабуть, один із найцікавіших моментів у розмові з Сергієм – його ставлення до письменницької дисципліни.
– Скільки часу щодня ви приділяєте творчості?
– Я дотримуюся правила, яке свого часу сформулював Стівен Кінг: мінімум 300 слів на день. У середньому це приблизно півтори сторінки. Сам процес займає 30–40 хвилин. Звісно, я стараюся писати більше – чотири-п’ять сторінок на день. Але написати книгу -це не лише створити текст. Потім його потрібно вичитувати, редагувати, переробляти. У середньому на одну книгу йде близько пів року – тоді це вже рукопис, який можна відправляти у видавництво.
– А що вас надихає?
– Багато речей. Насамперед література. Я сам читаю і кожного разу знаходжу щось нове. Але натхнення черпаю й із життя. Прогулянки на природі дають поштовх для творчості. Спілкування з людьми – взагалі своєрідний енергетик для письменника.
За романтичною картинкою письменника, який сидить із чашкою кави й чекає на натхнення, насправді стоїть багато монотонної роботи.
– Що для вас найскладніше у написанні книг?
– Самодисципліна. Кожен день писати. Найскладніше – сісти й писати, навіть коли не хочеться.
Є дні, коли текст легко дається. А буває, що ти втомлений, маєш ще купу справ, але все одно потрібно писати. Тому що саме дисципліна дозволяє створити текст чітко, якісно і структуровано.
Якщо лише покладатися на натхнення, мені здається, книгу написати дуже важко. А якщо ще є дедлайни від видавництва – це взагалі майже неможливо. Складним є й сам процес написання: монотонно, цілими днями сидіти й друкувати на екрані. Тут також потрібна дисципліна.
Але все це компенсується моментом, коли ти вигадуєш цікаву сюжетну лінію і втілюєш задумане в тексті. Тоді отримуєш колосальне задоволення.
Попри освіту психолога, Сергій за спеціальністю не працював.
– Ви маєте освіту психолога. Чи не допомагає вона у письменництві?
– Думаю, певним чином допомагає. Особливо коли створюєш персонажів, намагаєшся зрозуміти їхню мотивацію, поведінку, внутрішні конфлікти.
Але за освітою психолога я не працював. Для мене це дуже відповідальна професія, і певні вагання щодо цього залишаються. Натомість зараз працюю віддалено – займаюся створенням звітних таблиць в Excel. Робота з дому дозволяє мені більше часу приділяти написанню книг. Звісно, у майбутньому хотілося б стати професійним письменником і заробляти цим на життя. Але поки працюємо так.
Сам Сергій читає багато й охоче. Фентезі та фантастика залишаються серед його фаворитів, але коло читацьких інтересів значно ширше.
– Які книги ви самі любите читати?
– Як не дивно, фентезі (усміхається). Фантастику. Але й реалізмом дуже захоплююся, історичні книги читаю, класику майже всю перечитав. Українську літературу зараз для себе перевідкриваю заново. Коли навчався у школі, література була для мене просто частиною навчання. А зараз, перечитуючи ту саму «Кайдашеву сім’ю», зовсім по-іншому сприймаєш текст. Починаєш чути мову як живу, звертаєш увагу на те, яку мову використовує автор.
Від цього отримуєш колосальне задоволення. Також читаю сучасних українських авторів – і поезію, і прозу.
– А що зараз читає молодь?
– Серед молоді дуже популярні ромкоми, дарк-романи, еротична література. Думаю, це багато в чому пов’язано і з реальністю. У державі ситуація складна, тому людям хочеться прийти додому й пірнути в якийсь інший світ, де немає негативу. Переключитися на щось нове, приємне.
«Ми зараз власними руками творимо українську культуру». Для Сергія важливо не лише писати самому, а й підтримувати українське книговидання.
– Який головний меседж ви хотіли б залишити читачам?
– Читайте українське, підтримуйте українське книговидання. Українські книги важливі зараз і будуть важливими в майбутньому. Тому що ми з вами буквально зараз творимо культуру й літературу власними руками. Те, що ми будемо читати, куди вкладатимемо свій час і кошти, дасть великі плоди в майбутньому. Я хочу, щоб наші діти, наступне покоління розвивалися в українському суспільстві, де буде якісна література і культура загалом.
Попереду у Сергія – чимало творчих планів. Він працює над продовженням «Хронік магічного міста Фрей», планує написати приквел – історію подій, які відбувалися до основної сюжетної лінії. Є ідеї для кількох історичних книг – своєрідної історично-патріотичної серії про Україну та її минуле.
– Хочу розповідати про нашу історію, про те, як ми проходили різні етапи державотворення – від минулого до сьогодення. Є задум написати кілька книг на історичну тематику, та звісно ж не полишати фантастику. Певні сюжети вже сформовані. Моє найголовніше бажання – щоб настав мир у нашій країні. Хотілося б більше подорожувати, знайти своє – те, що приноситиме найбільше задоволення. І, звісно, хочеться, щоб письменництво поступово стало не лише хобі, а й роботою.
Видання першої книги стало для Сергія моментом, який складно описати одним словом.
– Які емоції ви відчували, коли побачили свою першу видану книгу?
– Дуже змішані почуття. Одночасно і радість, і полегшення, і щастя від того, що твою роботу так високо оцінили. Цей клубок емоцій навіть важко передати словами. Зараз українська книговидавнича галузь переживає непрості часи. Далеко не всі видавництва готові брати молодих письменників, довіряти їм, тому що це все-таки великі фінансові вкладення. Під час редактури я перечитав свою книгу близько десяти разів. І зрозумів одну важливу річ: якщо ти пишеш книги, то маєш писати саме те, що тобі подобається.
Є ще одна тема, яка особливо важлива для молодого письменника, – його рідне місто. Сергій народився у Ніжині, прожив тут усе життя і вважає місто справжнім джерелом сюжетів.
– Чи є Ніжин у ваших книгах?
– У мене є ряд повістей, де фігурує Ніжин. Це – досить унікальне місто. Воно одночасно історичне і має купу цікавих людей. Тут є про що розповісти і про що написати. Мені хочеться написати про Ніжин так, щоб людина відкрила книгу і сказала: «О, я точно хочу дізнатися про це місто більше». Не просто чергова книга на один раз, а така, яка справді зацікавить людей. І не тільки тому, що тут є церкви чи знамениті смачні ніжинські огірки. А щоб люди зрозуміли, наскільки це історичне й цікаве місто. Бо Ніжин – це, безумовно, не Гоголем єдиним.
А попереду у Сергія Машковця – нові рукописи, нові світи й нові історії. І, можливо, серед них буде та сама книга про Ніжин, яка змусить навіть тих, хто прожив тут усе життя, поглянути на рідне місто зовсім по-новому.
Марина Афон
