16 вересня 2000 року журналіст Георгій Гонгадзе вийшов із редакції та вирушив додому. До свого помешкання він так і не дістався.
Тієї ночі Георгій зник. Спочатку рідні, друзі та колеги не хотіли вірити в найгірше. Його шукали, зверталися до правоохоронців, намагалися з’ясувати, що сталося. Українська журналістська спільнота вимагала розслідування.
2 листопада в Таращанському районі Київщини знайшли обезголовлене тіло. Згодом було встановлено, що загиблий – Георгій Гонгадзе.
За кілька тижнів справа набула всеукраїнського резонансу. У Верховній Раді були оприлюднені записи, зроблені в кабінеті тодішнього президента Леоніда Кучми, – так звані «плівки Мельниченка». На них звучали розмови про необхідність «розібратися» з журналістом. Записи стали одним із ключових елементів суспільного та політичного скандалу, який отримав назву «касетний».
Розслідування тривало роками. У 2008 році суд визнав винними у вбивстві Гонгадзе трьох колишніх працівників міліції. У 2013 році до довічного ув’язнення засудили Олексія Пукача – колишнього керівника департаменту зовнішнього спостереження МВС, якого суд визнав безпосереднім виконавцем убивства.
Та головне питання залишилося без остаточної відповіді – хто замовив убивство журналіста.
Поховали Георгія Гонгадзе лише 22 березня 2016 року – більш ніж через 15 років після його зникнення.
Минуло 26 років… За цей час змінилася країна, змінилися політики, влада й цілі покоління українців. Але ім’я Георгія Гонгадзе залишається частиною новітньої історії України та української журналістики.
Його смерть стала одним із найгучніших злочинів проти журналіста в незалежній Україні. А справа Гонгадзе – нагадує, наскільки дорогою може бути ціна свободи слова.
26 років потому пам’ять про Георгія Гонгадзе залишається живою. А питання про замовників його вбивства – досі відкритим.
