Після закінчення школи, скільки б років не минуло, ми завжди з вдячністю згадуємо своїх учителів – тих, хто дав нам фундамент знань, навчив не лише читати, писати й рахувати, а й допоміг зробити перші кроки у доросле життя.
Їхні слова, поради, вимогливість, добре ставлення чи навіть звичайна усмішка з роками набувають особливого значення. Саме такими стають для нас перші вчителі – ті, з кого починається наша шкільна дорога.
Для нас, випускників 11-Б класу 2000 року Вертіївської середньої школи, таким вчителем стала Тетяна Миколаївна Зоценко. Або, як ми її називаємо й досі, – наша Таня. Людина, яка займає особливе місце у серці кожного з нас.
Ще маленькими першокласниками ми зустріли її на порозі школи у далекому 1989 році. І саме вона пройшла з нами весь шкільний шлях – від перших букв і прикладів до випуску в доросле життя.
З нею ми пережили всі реалії шкільних років: перші уроки, денний сон у шкільній спальні, перші складні дні старшої школи, перші вподобання й секрети. А разом із цим – серйозні уроки фізики, олімпіади, іспити, перемоги та поразки.
Тетяна Миколаївна завжди була для нас значно більше, ніж вчитель фізики, класний керівник чи вихователь. Вона була і залишається справжнім педагогом-професіоналом, який уміє знайти мову і підхід до кожного учня, побачити в кожній дитині особистість. Вона вміла бути другом, і ми довіряли їй свої дитячі таємниці.
Кожен наш вчинок, кожну перемогу чи поразку ми переживали разом. Вона завжди була на нашому боці й часто повторювала: «У мене гарні діти». Хоча, якщо чесно, інколи ми були ще тими розбишаками. Тоді, звісно, нам влітало – але вже наодинці. Та довго сердитися на нас Тетяна Миколаївна не вміла. А ми, визнаючи свої помилки, завжди намагалися бути гарними дітьми, хоч і не завжди виходило.
Вона ніколи не залишалася осторонь нашого життя. Чи то шкільна олімпіада, чи похід до лісу, чи гра у футбол – вона завжди була поруч. Разом із нами раділа, переживала, підтримувала й вірила.
Так сталося, що й після школи наша Тетяна Миколаївна так і залишилася нашою. Хоча ми вже давно стали дорослими, у кожного своє життя, свої турботи, і зустрічаємося ми не так часто. У неї були й інші випускники після нас, але для нас вона – наша Таня.
Її настанови ми пам’ятаємо й сьогодні. Не раз користувалися ними у житті. Що б ми не придумали чи не організували – вона завжди підтримувала нас. А ми раділи, що вона в нас вірить, і старалися бути гідними цієї віри.
Тисячі моментів – серйозних, кумедних, а іноді й зовсім гумористичних – можна згадувати з нашого шкільного життя. І майже в кожному з них поруч була вона – наш класний керівник.
Тетяна Миколаївна приїхала у Вертіївку в 1985 році. На той час вона вже була студенткою Ніжинського педагогічного інституту імені Миколи Гоголя, а в 1987 році почала працювати у Вертіївській середній школі. Народилася вона в селі Сальне Лосинівської громади.
Сьогодні її педагогічний стаж майже 40 років. Це сотні дитячих доль, у кожній з яких залишилася частинка її праці, терпіння, мудрості та любові до дітей.
Для Тетяни Миколаївни вчитель – це покликання, щоденна відповідальність і велика праця, результатом якої є її учні – ті, хто виріс, став самостійним, упевненим у собі, знайшов свою професію та дорогу в житті.
І, мабуть, найкраще, що може отримати вчитель через роки, – це знати, що його пам’ятають. Що його слова не забулися. Що дорослі люди, які колись стояли перед ним за шкільною партою, і сьогодні з теплотою кажуть: «Це наша Таня».
Марина Ігнатенко
