Нарешті це сталося! По двох роках роботи проекту «Тест на державність» нам пощастило відвідати заклад, який блискуче пройшов це випробування.
Непересічна подія відбулася у Ніжині, в Музеї рідкісної книги Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.
Впродовж екскурсії ми почули факти з історії української та європейської книжкової культури без жодних імперських штампів та радянських ідеологем.
Автор експозиції і тексту до неї – історик, директор музею Олександр Морозов. 2008 року, одразу після призначення на посаду, він ініціював рішучі зміни в чинній експозиції. І за короткий час на місці Шолохова та Горького у вітринах постали рідкісні книги та рукописи, які перетворили музей в один із найцікавіших та найзмістовніших в Україні.
Історія бібліотеки почалася 1820 року, коли у Ніжині відкрили Гімназію вищих наук, а при ній – книгозбірню. До початку ХХ століття у фондах було зібрано багатотисячну колекцію манускриптів і стародруків. Але у 30-х роках більшовики вилучили з бібліотеки і вивезли до Києва 10 тисяч рідкісних видань. Навіщо?
Олександр Морозов пояснює: «У 30-х роках комуністична влада проголосила курс на створення нової людини – інтернаціоналіста. Для реалізації такого плану комуністам треба було відірвати народ від історичного коріння. Саме з цією метою з провінції вивозили стародруки. Доступитися до них у Києві могли лише ліцензовані вчені, які під наглядом партії писали історію «как положено».
Але книгозбірня була дуже багатою і – попри такі значущі втрати – у фондах лишилася достатня кількість раритетних видань, якими 2008 року і було сформовано чинну музейну експозицію.
У своєму короткому огляді ми зупинимося лише на малій дещиці експонатів, класифікувавши їх за допомогою префікса «НАЙ».
НАЙдавніші українські рукописи представлені копіями Остромирового Євангелія (1056 рік) та Збірника Святослава (1076 рік). Оригінали цих манускриптів нині перебувають в Росії і зараховані там до російського «культурного наследия».
Але Олександр Морозов представляє книги як найдавніші українські пам’ятки старослов’янської мови адже «обидва рукописи створені у Києві і яскраво репрезентують київську книжкову культуру 11-го століття». Щодо Ізборника Святослава, то виявляється його досліджував Іван Франко і результатом дослідження стала літературознавча праця, де автор означив рукопис як «першу видатну літературну пам’ятку з визначним національним українським характером».
НАЙперший рукопис канонічного тексту українською мовою представлений факсимільним виданням «Пересопницьке Євангеліє» (1556 рік). Історію створення рукопису Олександр Морозов пояснює у контексті загальноєвропейського культурного руху: «Це був період становлення національної самосвідомості різних народів, коли формувалися національні мови і державні кордони. 1522 року вийшла перша у світі Біблія національною (німецькою) мовою. А вже у 1556-му в Пересопницькому монастирі на Волині – перший переклад Євангелія українською мовою». (До речі, перший переклад Євангелія російською з’явився аж 1822 року). «На оригіналі рукопису є автограф Мазепи – 1701 року гетьман подарував безцінний манускрипт Преображенському собору в Переяславі. Пересопницьке Євангеліє є державним символом України. На ньому присягають президенти України».
НАЙнесподіванішу реакцію Московського патріарха Іоакима спричинила книга «Вінець Христов» (1688 рік) намісника Києво-Печерської лаври Антонія Радивиловського. Прочитавши її, патріарх вкрай розлютився, розпорядився вилучити видання з усіх бібліотек та монастирів і привселюдно спалити.
Що ж так обурило московського святійшого у збірці проповідей про життя згідно з Божими настановами? – Українська мова! (Дивовижно стабільна причина зненависті, яка крізь віки об’єднує московських архіпастирів із комуністичними диктаторами та чинною російською владою – ред.). 1688 року за наказом патріарха у величезних багаттях на вулицях Москви спалили «Вінець Христов» Антонія Радивиловського, разом з ним понищили також твори видатних українських богословів – Петра Могили, Лазаря Барановича та Інокентія Ґізеля.
І відтоді було заборонено друкувати книги українською мовою.
В експозиції Музею рідкісної книги державного університету імені Гоголя представлений оригінальний примірник «Вінця Христова», який вийшов 1688 року у лаврській типографії коштом гетьмана Івана Мазепи.
НАЙпопулярніше видання, український бестселер 17–18 століть – «Житія Святих» (Четьї-Мінеї) Димитрія Ростовського. Це перший на східнослов’янських землях біографічний словник видатних людей минулого. В експозиції представлений оригінал 4-го тому. Олександр Морозов розповідає про автора – українського письменника Данила Туптала, сина козацького сотника, одного з найбільших інтелектуалів і культурних діячів мазепинської доби. Туптало був довіреною особою гетьманів Самойловича та Мазепи, ігуменом найбільших українських монастирів. Як і сотні інших освічених українців, він був відірваний від українського коріння і примусово пересаджений на російський ґрунт, коли православна церква за Петра I стала знаряддям державної політики.
Данило Туптало, як автор «Житія святих», на півтора століття став найвідомішим у Російській імперії киянином. Але вже під іншим ім’ям – Димитрій Ростовський.
Представлений в експозиції 4-й том «Житія» надрукований у лаврській типографії. Олександр Морозов демонструє останню сторінку видання з інформацією, що книга видана коштом гетьмана Мазепи. Але прізвище «Мазепа» ретельно затерте сажею: «В імперії був наказ ретельно нищити все, що пов’язане з Мазепою».
НАЙвідомішим студентом Ніжинської гімназії вищих наук, а отже і користувачем бібліотеки – був Микола Гоголь. В експозиції представлено кілька цікавих видань різного часу. Але на особливу увагу заслуговує презентація цього всесвітньо відомого автора, як українського письменника.
«Шевченко, Куліш, а пізніше і Драгоманов послідовно вважали Гоголя українським письменником, що писав російською мовою».
«Усією своєю суттю Гоголь – наш, український, – почули ми посилання на професора Василя Яременка, – і в його творах сконцентровано могутню духовну силу, величезну енергію, яка вічно працюватиме на Україну».
У цьому місці екскурсії ми хотіли заперечити шановному директору. Бо ж яким чином Гоголь може працювати на Україну, якщо Міносвіти не так давно означило його чужоземним автором??? І через це українські школярі вивчають «Тараса Бульбу» в курсі програми зарубіжної літератури.
Отже. Незаперечно, що задля просвіти саме трударям освітнього міністерства варто якнайшвидше відвідати Ніжинський музей.
А загалом цю експозицію ми радимо усім, як надзвичайно цікаву, змістовну і – головне – з ключем розуміння: що то означає працювати на Україну.
Ірина Костенко, Марина Остапенко – журналісти
Джерело: radiosvoboda.org
