Темні коридори, містичні постаті, в’їдливий дим свічок, кімната страху та історичні оповідки для всіх поціновувачів творчості Миколи Гоголя приготували організатори “Бібліоночі» у Ніжинському університеті.
9 квітня навпроти старого корпусу Гоголевого вишу було людно. Викладачі, студенти та просто допитливі ніжинці зібралися, аби поринути у загадково-містичний світ неперевершеного класика, збирача народних оповідок та містифікатора Миколи Васильовича.
210 років з дня народження — це досить вагома віха й Ніжинський університет не зміг лишитися осторонь, адже на честь винуватця свята названо нашу славетну альма-матер, тому й оголосив весь 2019 рік роком Гоголя! І саме у квітні, місяці народження Гоголя, розпочалися святкові заходи в університеті.
Під білим склепінням старого корпусу був показаний Гоголь у різні періоди свого життя. Юні актори розповідали від першої особи яскраві фрагменти дитячих, юнацьких років письменника, що пройшли в стінах Ніжинської гімназії вищих наук князя Безбородька. Дійство було цікавим й трішки приспало пильність присутніх перед грандіозним видовищем, що розгорнулося після заходу сонця. Від самого початку і весь час за учасниками «Бібліоночі» слідували актори, що мали вигляд героїв гоголівських повістей, а коли вони завмирали у сюжетних позах, створювалося відчуття начебто персонажі ожили та зійшли зі сторінок творів. Особливо ефектно в темних коридорах виглядала відьма-панночка у білій довгій сорочці з вибіленим волоссям, лицем та долонями. Зустріч віч-на-віч з такою дівою у довжелезному, темному коридорі не пройшла б безслідно для будь-якої людини, але то було потім… А від початку все було у жартівливому настрої й трохи збивало з пантелику тих, хто прийшов відчути мороз по шкірі та отримати значну порцію адреналіну від зустрічі з привидом Гоголя.
Декілька фрагментів з повістей видатного письменника перемежовані з чуйними українськими піснями та танцями, потім гітара та декламування віршів й нарешті кімната страху та екскурсія коридорами старого корпусу.
Треба зазначити, що з сутінками прийшло відчуття іншовимірності простору, адже все сприймалося глибше й емоційніше. Кімнатка страху на перший погляд була невеличкою, але мерехтливе світло, павутиння й дві дівчини мавки, що лоскотали за ноги не залишали байдужими нікого. Запрошували пограти, а як відомо ігри з мавками не обіцяють нічого доброго. На столі розміщувались три скриньки, обтягнуті чорною тканиною з невеличким прорізом по середині, і усміхненим голосом мавки пропонували перевірити, що ж там усередині… На питання: чи є там щось живе? – лише голосно й моторошно сміялися (чи вистачило б вам сміливості застромити туди свою руку?) Крадькома, кінчиками пальців відвідувачі кімнати натрапляли на щось цупке й волохате, наче павутиння чи хутро якогось створіння. Друга скринька була наповнена лише водою, але навколишня атмосфера примушувала здригнутися від холодного дотику рідини. На останок третя скринька й там відразу рука поринала у щось слизьке й рухливе, проносилася думка про кубло хробаків! Наостанок мавки пропонували пройти останнє випробування й отримати можливість вийти з полону. Треба було задмухати палаючу свічку власним криком. Що відчували ті хто стояв за дверима й чули постійні крики годі й уявити.
І нарешті довгоочікувана екскурсія неосвітленими коридорами та аудиторіями славетного ВУЗу. Заходячи в темну аудиторію спочатку присутні здригалися від темної фігури, що стояла спиною та тримала у руках свічку… Можливо то примара чи просто ввижалося, (чи всі це бачили?!) Тільки згодом розуміли, що то інсталяції — примари історичних постатей, буття яких перепліталося з життям видатного майстра слова. То на вікні, то в колишньому приміщенні церкви, що зараз слугує актовою залою старого корпусу, то у кутку звичайної аудиторії… І у кожного була своя унікальна історія, все це доповнювалося цікавими розповідями нічного екскурсовода Олександра Забарного – письменника, доцента, викладача, літературознавця.
Вечір закінчився переглядом фільму «Птица-Гоголь», а журналістка газети «Свідомий погляд» наповнена яскравими враженнями від пережитого попрямувала описувати побачене та пережите ніжинському читачу.
Лілія Журко
фото автора
