Іван Ващук – прогресивний представник молодого покоління, який не побоявся поїхати на заробітки до чужої країни Кореї. Там він відпрацював два контракти, а це майже два роки. Нині ж Іван є третьокурсником Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, здобуває фах хореографа. До того ж, хлопець викладає корейську на безкоштовних курсах при місцевому молодіжному центрі.
Далі, в інтерв’ю з Іваном – про враження від Кореї, тамтешній побут і, звісно, екзотичні як для Ніжина курси.
Іване, чим ви займалися в Кореї, в якій сфері працювали?
До Кореї поїхав на заробітки. Працював там у сфері шоубізнесу в розважальному парку в центрі Сеула. Туди набирають працівників із різних країн світу, бо місцевим роботодавцям так дешевше та вигідніше. У Кореї є закон, що стосується лише корейців: якщо ти на якійсь роботі відпрацював два роки, тебе обов’язково мають підвищити або запропонувати вищу заробітну платню, або вищу посаду, або іще щось. Тож із іноземцями укладати контракти вигідніше, бо після закінчення контракту роботодавець далі нічого не винен. Я там танцював у різноманітних шоу, на парадах, виступах тощо. Пробув там майже два роки.
Що особливо вразило в Кореї?
Вражає все, коли вперше приїжджаєш. Це технічний прогрес, їхня культура, людські відносини. Турист не в кожній країні почувається захищеним. А в Кореї права всіх завжди захищені. Навіть якщо о третій годині ночі схочеш погуляти або повертаєшся пізно звідкись, то знаєш, що ти – в безпеці. Правоохоронна система працює дуже добре. Якось із людьми, з якими працювали, пішли в кафе і лишили на столі речі – телефон гаманець тощо. І треба було помити руки, я почав усе своє з собою згрібати. Знайомі кажуть: «Нащо ти це робиш? Залишай тут, ніхто не візьме». І дійсно, в Кореї навіть на вулиці можна лишити речі, ніхто їх не забере. Наприклад, піти на стадіон бігати, а речі на лавочці покласти, зокрема телефон, планшет, то після тренувань усе лежатиме там, де ви залишили. У людей є достаток: навіщо брати те, що в них є, а може, навіть у них і краще. До того ж, вони навіть і подумати не можуть, що чиїсь речі можна взяти. А якщо навіть і візьмуть, то усюди є камери, віднайти крадія дуже просто.
Чи припала вам до вподоби корейська кухня?
Загалом кухня на любителя. Мені здебільшого подобається все, що вони готують. Хоча маю знайомих, яким страви подобаються вибірково. Їжа в них дуже гостра – вони багато перчать, солять. А в соус до курки, навпаки, додають дуже багато цукру. І воно таке солодке виходить. Не всім до смаку. Наші шлунки не підготовлені до їхньої кухні і великої кількості їжі. Потроху треба їхніх страв вживати.
На роботі в нас була їдальня, то там постійно готували якісь супи смачні – з морепродуктами. А взагалі культура харчування в них побудована на споживанні великої кількості м’яса. Раніше з України на роботу приїжджали вегетаріанці, їм було дуже важко. Але в останні роки тут стали більш відкритими до світу, то вже можна знайти кафе для вегетаріанців або вегетаріанські страви в звичайних кафе чи ресторанах. Тобто починають йти в ногу з усім світом. Інколи навіть можна зустріти корейців-вегетаріанців.
Це країна, в якій все крутиться довкола їжі та м’яса. Це в них іде з того часу, як були війни між Китаєм, Японією, потім Друга світова війна. І продовольче питання стояло досить гостро, бо не було чого їсти, всі голодували. І навіть зараз запитання: «Як справи?» у них звучить дуже просто: «Ти поїв?» І якщо відповідаєш ствердно, то вони радіють.
Якось зустрівся зі знайомим корейцем увечері, він запитав: «Ти поїв?». А в мене якраз багато роботи було, не встиг, то сказав, що ні. Він засмутився, взяв мене за руку, повів у кафе, зробив замовлення і каже: «Їж». Отака в них культура, що треба проявити піклування та нагодувати. І після роботи є така традиція, що працівники збираються, йдуть у якийсь ресторан і гуртом їдять і спілкуються.
Чи позначається таке ситне харчування на фігурах?
Чи рахують вони калорії? Повсюдно калорії вони не рахують. Хіба що дівчата таке роблять. Наприклад, хочуть схуднути, а їсти хочеться. То в них дуже багато засобів, які продають у косметичних магазинах. Не можна сказати, що лікарські засоби, скоріше, якісь добавки. У стіках – щось типу нашого енетеросгеля, сорбенту, який треба приймати за 10-15 хвилин до їжі. А потім їси, скільки в тебе влізе, а тим часом гель працює так, що спожите тобою не засвоюється. Наче поїв, але вагу не набираєш. І таких подібних таблеток у них купа. Дівчата їх часто п’ють, якщо хочуть схуднути. Бо мало хто хоче дійсно працювати над собою фізично, ходити до спортзали, рахувати калорії тощо. Але ті таблетки позначаються за здоров’ї, тож можуть бути інші проблеми.
Чи складна корейська мова?
Мова складна. І що далі в ліс – то страшніше. Складна граматика, нелогічний для нас порядок слів у реченнях. І взагалі принцип мислення корейця відрізняється від нашого способу мислення. Буває, думаючи як українець, хочеш говорити як кореєць, а не вдається. Перекладачка на тій роботі мені дала пораду: думай, як кореєць, і тоді буде простіше. Це йдеться про логіку побудови речень, використання слів. Бо в нас буває одне слово, яке означає якусь характеристику, а в них кілька слів, але для різних контекстів і ситуацій вони підходять.
На курси мови я там не ходив, оскільки їх не можна пропускати, бо за пропуски відраховують а в мене шість днів робочих на тиждень було й один – вихідний. Займався з репетитором і те, що вивчив, практикував на роботі, в кафе, у спілкуванні тощо.
Звідки взялася ідея відкрити курси в Ніжині?
Я співпрацюю з молодіжним центром у Ніжині, часто беру участь у різних проєктах. І якось мене запитали: «Можеш щось цікаве провести?». Відповів, що знаю корейську мову, то можу повикладати, якщо треба. І цю ідею підхопили, бо це екзотика для нашої місцевості.
Курси корейської мови запустили з листопада 2020 року. Спочатку зареєстровано було 16 осіб. І спершу ходили всі. Але заняття запускали онлайн, бо інакше тоді не можна було через карантинні обмеження. Зараз із тієї когорти охочих залишилося мало людей – шестеро. Воно й зрозуміло, курси безкоштовні, тобто принцип «заплачено, то треба ходити», в цьому випадку не діє.
Набрав я і другу групу, то там також шість охочих вивчати мову. Щоправда, через якийсь час ще чотири людини написали, що хочуть займатися. Але з основною групою пішли вже вперед, то цим людям не буде цікаво. Відповів, що обов’язково заберу їх, коли буде набір у наступну групу. А на заняттях ми пісні розбирали, діалоги із серіалів тощо.
Жодного сертифікату не дамо, адже це не мовні курси. Це просто клуб за інтересами. Це зібралися люди, які цікавляться корейською мовою та культурою.
Чи хочеться знову побувати в Кореї?
Хочеться, бо немає таких людей, які там побували і не хотіли б повернутися знову. Туди хочеться завжди, бо корейська краса, розвиток технологій, культура – неповторні. Про переїзд туди я не думаю. Але підтримувати зв’язки з друзями, які там залишилися, хочу.
Ірина Осташко
Джерело: cheline.com.ua
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram.
