Одним з найкрасивіших та найвишуканіших видів декоративно-прикладного мистецтва є вітраж. Вітраж (від лат. vitrum – скло) – це прозорі малюнки, орнаменти виконані зі скла або на склі. Найчастіше вітражі зустрічаються у монументальному мистецтві – майстри прикрашали вікна, двері, ліхтарі – речі, через які проходить світло.
Історія мистецтва створення вітражу починається ще з античних часів, а розквіт техніки припадає на часи Середньовіччя. В цю епоху вітражами оздоблювали храми. Найчастіше на склі зображали фігури святих або сцени зі Святого Письма.
Кольорове скло допомагало досягти ефекту піднесеності, підкреслюючи неземну природу зображуваного. З приходом епохи Відродження, релігійні сюжети зображувались рідше, натомість поширення набували світські. Так, свої домівки вітражами почали оздоблювати вельможі. Далі мистецтво вітражу поступово занепадає, а інтерес до нього відроджується у ХІХ ст. Саме в цей час було розроблено багато технік виготовлення кольорового скла, що робили вітраж набагато доступнішим. Окрім храмів ним почали прикрашати громадські заклади, такі, як театри, банки, вокзали, навчальні заклади, музеї.
В історії українського декоративно-прикладного мистецтва вітраж відомий ще з часів Київської Русі. До наших днів збереглися документи, що свідчать про те, що храми міст Холма, Галича та Перемишля були прикрашені кольоровим склом. Відомо, що у ХVІІІ-ХІХ ст. на території Україні були вітражні майстерні. Найстаріші вітражі можна побачити на Західній Україні, а саме у католицьких костьолах.
Особливого поширення вітраж набув у 60-80-ті рр. ХХ ст. У цей період художники все частіше звертались до цього мистецтва в оздобленні інтер’єрів. Найвідомішими українськими художниками-вітражистами вважаються В. Задороженко та В. Шаленко. Сюжети вітражів цих митців сповнені національного колориту, відображають традиції українського народу. З настанням 90-х рр. інтерес до вітража потроху вщухав, замінюючись іншими видами декоративно-прикладного мистецтва.
Існує декілька способів виготовлення вітражного скла:
свинцево-паяний (шматочкі скла у свинцевій оправі, які потім спаюють між собою); фацетний (зріз на зовнішній стороні скла, який додає вітражу особливого блиску при заломленні світла); розписний (скло розписується спеціальними вітражними фарбами); піскоструминне гравіювання (за допомогою кварцового піску, що випускається під великим тиском поверхня скла перетворюється на матову); комбінований (поєднує у собі декілька видів виготовлення віражного скла); «фьюзінг» (метод запікання сукупності шматочків різнокольорового скла на спеціальному безбарвному листі); «Тіффані» (техніка винайдена американським ювеліром – Луїсом Тіффані.
Ювелір придумав обертати частинки скла мідною фольгою, потім складав отримані фрагменти за ескізом, і спаював олов’яним припоєм).
У техніці «Тіффані» створює унікальні, неймовірно вишукані вироби митець Борис Шматок – випускник Львівської Національної Академії Мистецтв, художник монументально-декоративного мистецтва. Він виготовляє різнопланові вироби для оздоблення інтер’єрів та екстер’єрів будинку. Головною особливістю його робіт є те, що фарби, якими він розписує скло, митець виготовляє власноруч з органічних пігментів, за особливою технологією всесвітньо відомого голландського художника Рембрандта ван Рейна.
У Ніжині помилуватися вітражним мистецтвом можна у навчальних корпусах Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Фото цих чарівних елементів інтер’єру представлені нижче.
Аліна Овдієнко, науковий співробітник художнього відділу
НКМ ім. І. Спаського
